Гайдамаки. Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник (сборник). Тарас Шевченко
Читать онлайн книгу.світло, погасало,
Погасло… Мертвий мов здригнув.
І сумно-сумно в хаті стало.
СВЯТО В ЧИГИРИНІ
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн.
Базари, де військо, як море червоне,
Перед бунчуками, бувало, горить,
А ясновельможний, на воронім коні,
Блисне булавою – море закипить…
Закипить, і розлилося
Степами, ярами;
Лихо мліє перед ними…
А за козаками…
Та що й казать? Минулося;
А те, що минуло,
Не згадуйте, пани-брати,
Бо щоб не почули.
Та й що з того, що згадаєш?
Згадаєш – заплачеш.
Ну, хоч глянем на Чигирин,
Колись-то козачий.
Із-за лісу, з-за туману,
Місяць випливає,
Червоніє, круглолиций,
Горить, а не сяє,
Неначе зна, що не треба
Людям його світу,
Що пожари Україну
Нагріють, освітять.
І смерклося, а в Чигрині,
Яку домовині.
Сумно-сумно. (Отак було
По всій Україні
Против ночі Маковія,
Як ножі святили).
Людей не чуть; через базар
Кажан костокрилий
Перелетить; на вигоні
Сова завиває.
А де ж люде?.. Над Тясмином.
У темному гаю,
Зібралися; старий, малий,
Убогий, багатий
Поєднались, – дожидають
Великого свята.
У темному гаю, в зеленій діброві,
На припоні коні отаву скубуть;
Осідлані коні, вороні готові.
Куди-то поїдуть? кого повезуть?
Он кого, дивіться. Лягли по долині,
Неначе побиті, ні слова не чуть.
Ото гайдамаки. На ґвалт України
Орли налетіли; вони рознесуть
Ляхам, жидам кару;
За кров і пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.
Попід дібровою стоять
Вози залізної тарані:
То щедрої гостинець пані.
Уміла що кому давать,
Нівроку їй, нехай царствує;
Нехай не вадить, як не чує!
Поміж возами нігде стать:
Неначе в ірій, налетіло
З Смілянщини, з Чигирина
Просте козацтво, старшина,
На певне діло налетіли.
Козацьке панство походжає
В киреях чорних, як один,
Тихенько, ходя, розмовляє
І поглядає на Чигрин.
Старшина первий. Старий Головатий щось дуже коверзує.
Старшина другий. Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не знає нічого, а дивишся – скрізь Головатий. «Коли сам, – каже, – не повершу, то синові передам».
Старшина третій. Та й син же штука! Я вчора зустрівся з Залізняком; таке розказує про його, що цур йому! «Кошовим, – каже, – буде, та й годі; а може, ще і гетьманом, коли теє…»
Старшина другий. А Ґонта нащо? а Залізняк? До Ґонти сама…» сама писала: «Коли, –