Проби. Вибране. Мишель Монтень
Читать онлайн книгу.
несли з собою кістки одного з ватагів, пам'ятаючи, як тамтого ніколи не зраджувало воєнне щастя. Та й інші народи в тій стороні беруть із собою на війну тлін своїх хоробрих, полеглих вояків, щоб він приносив удачу і додавав запалу.
У перших прикладах за предками зберігається лише слава, набута минулими діяннями, натомість у других вони мають змогу діяти ще й після своєї смерті.
Вчинок лицаря Баярда[27] видається куди шляхетнішим: діставши смертельну рану від аркебузної кулі, він на умовляння вийти з бою відповів, що не збирається на кінчу життя показувати тил ворогові, і бився, поки мав силу; а відчувши, що мліє і падає з коня, велів джурі покласти його у стіп дерева, але так, щоб сконати обличчям до ворога; так він і сконав.
Слід мені тут долучити ще один приклад, вимовніший за всі попередні. Цісар Максиміліан[28], прадід нинішнього короля Філіппа, був монарх, обдарований усякими високими прикметами і серед них надзвичайною вродою. Але в числі своїх навиків він мав один, зовсім не властивий княжатам, які, аби швидше залагодити найпильніші справи, обертають іноді на трон свій стульчак; це означає, що не було такого служника, навіть серед найближчих із них, якому він дозволив би бачити себе у вбиральні; навіть, аби помочитися, він крився, наче панянка, і не відслоняв ані лікареві, ані будь-кому іншому тієї частини тіла, яку звичайно ховають. От і я, хоча за словом до батька не бігаю, теж діткнутий з натури такою самою сором'язливістю. Якщо я не палаю любовним пломенем, то зроду не дозволю собі нескромності і нічиїм очам не покажу того, що звичай велить прикривати. Отож я сором'язливий більше, ніж це подобає мужеві, а надто мужеві мого стану. Але цісар Максиміліан так із цим крився від людей, аж розпорядився у своїй духівниці, щоб на нього наділи спідні після скону. До того ж він приписав у тестаменті, щоб тому, хто натягуватиме підштаники, зав'язали очі. Кір[29] заповідав своїм дітям, аби ні вони, ні хтось інший не оглядали і не торкалися його тіла, поки з ним не розлучиться душа, і я не вагаюся приписати це якомусь особливому набоженству; адже його історик і він сам, опріч інших великих цнот, виказували велику дбалість і шану до релігійних обрядів.
Мені не до смаку те, що один можний пан розповів про мого родича, уславленого на мирному та ратному полі. Умираючи на старостілітях у своєму маєтку і терплячи муки від каміння в нирках, він ув останні години втішався тим, що докладно розробляв обряди свого погребу і брав слово з усієї шляхти, що вона проведе його в останню путь. Навіть короля, який навідав його перед смертю, він палко благав, щоб той наказав ховати його усім своїм дворакам; при цьому він наводив багато прикладів і доказів на підтвердження того, що муж його рангу цілком на таке заслуговує; помер він, очевидно, спокійний і вдоволений, добившися жаданої обіцянки і розпорядившись по своїй уподобі, як саме і кому його ховати. Зроду я ще не бачив такого неймовірного марнославства.
Ще одна химерія супротивного характеру, за прикладом якої теж далеко не ходити, видається мені зрідні попередній: це коли хтось самозабутньо піклується
Баярд (П'ер дю Таррай), нар. 1473 – національний герой Франції, взірець усіх лицарських цнот.
Максиміліан (1459—1519) – правнук короля Іспанського Філіппа II.
Кір – Кір II Великий, цар перський (бл. 560—529 до Р. X.); його історію описав Ксенофонт у своїй Кіропедії.