Консуело. Жорж Санд
Читать онлайн книгу.
і, по-моєму, до того ж самого зобов'язує тебе й твоя честь. Можливо, я не настільки гарна католичка, як мені хотілося б, – адже мене так мало вчили релігії. Звичайно, у мене не може бути таких прекрасних правил поведінки, таких високих понять про моральність, як в учениць, що ростуть у монастирі й слухають богословські повчання з ранку до ночі. Але в мене є свої погляди, і я дотримуюсь їх, як умію. Я не вважаю, що наша любов, стаючи з роками все більш палкою, має стати від цього менш чистою. Я не скуплюся на поцілунки, які дарую тобі, та я знаю, що ми не ослухалися моєї матері, й не хочу ослухатись її тільки для того, щоб задовольнити нетерплячі пориви, які легко можна приборкати.
– Легко! – скрикнув Андзолето, гаряче пригортаючи її до грудей. – Легко! Я так і знав, що ти холодна!
– Нехай я буду холодна! – вириваючись із його обіймів, вигукнула Консуело. – Але Господь, що читає в моєму серці, знає, як я тебе люблю.
– Так іди ж до нього! – крикнув Андзолето з досадою. – Зі мною тобі небезпечно. І я тікаю, щоб не стати нечестивцем.
Він кинувся до дверей, розраховуючи на те, що Консуело, яка ніколи не відпускала його без примирення, якщо між ними виникала навіть найнезначніша сварка, утримає його й цього разу. Вона дійсно стрімко кинулася було за ним, але потім зупинилася; коли він вийшов, вона підбігла до дверей, схопилася вже за ручку, щоб відчинити їх і покликати його назад, але раптом, зробивши над собою неймовірне зусилля, замкнула двері й, знесилена жорстокою внутрішньою боротьбою, непритомна впала на підлогу. Так, нерухомо, і пролежала вона до ранку.
Розділ 14
– Зізнаюся тобі, я закоханий у неї без тями, – говорив цієї самої теплої й тихої ночі граф Дзустіньяні своєму другові Барберіґо, сидячи з ним на балконі свого палацу; щойно пробило другу годину.
– Цим ти даєш зрозуміти, що я не мушу в неї закохуватися, – відгукнувся юний і блискучий Барберіґо. – Я підкоряюся, адже за тобою право першості. Але якщо Кориллі вдасться знову захопити тебе у свої тенета, ти вже, будь ласка, попередь мене – тоді й я пошукаю щастя…
– І не мрій про це, якщо ти мене любиш! Корилла завжди була для мене тільки забавою. Однак я бачу по твоєму обличчю, що ти смієшся з мене.
– Ні, але здається мені, що забава ця мала досить серйозний характер, позаяк вона змушувала тебе кидати стільки грошей і вчиняти стільки безумств.
– Припустимо, що я взагалі ставлюся до своїх забав з таким жаром, що готовий на все, аби тільки їх подовжити. Але цього разу це більше, ніж захоплення, – це справжня пристрасть. Я ніколи в житті не зустрічав істоти більш своєрідно гарної, ніж Консуело. Її можна зрівняти зі світильником: часом його полум'я починає згасати, але в ту мить, коли він, здається, зовсім уже готовий потухнути, раптом спалахує так яскраво, що самі зірки, висловлюючись мовою поетів, бліднуть перед ним.
– Ах! – зітхнув Барберіґо. – Це чорне плаття, біленька косиночка, це напівзлидарське, напівчернече вбрання, це бліде спокійне обличчя, таке