Консуело. Жорж Санд
Читать онлайн книгу.
сестрице, – пошепки сказав граф, – він відвик од душевних хвилювань, ви йому шкодите».
Кажучи це, граф, сам далеко не заспокоєний, із хвилюванням стежив поглядом за сином, бажаючи перевірити, як той ставиться до абата: чи не віддає він тепер йому перевагу над усіма своїми? Але Альберт із холодною ввічливістю вклонився своєму гувернерові.
«Любий сину, – мовив граф, – мені здається, що я вчинив згідно з твоїми бажаннями та симпатіями, попрохавши пана абата не залишати тебе, як він мав намір зробити, а залишитися з нами якомога довше. Мені не хотілося б, аби наше щастя – знову бути разом – затьмарилося для тебе якою-небудь прикрістю, і я хочу сподіватися, що твій шановний друг допоможе нам зробити для тебе безхмарною цю радість побачення».
Альберт відповів на це лише глибоким поклоном, і якась дивна посмішка майнула на його губах.
«На жаль, – мовила бідолашна каноніса, коли племінник вийшов, – от як він тепер посміхається!»
Розділ 27
– Під час відсутності Альберта граф і каноніса будували багато всяких планів про майбутність свого дорогого хлопчика, особливо про його одруження. З його красою, ім'ям і все ще дуже значним статком Альберт міг розраховувати на найкращу партію. Одначе в тому разі, коли б залишки апатії й відлюдкуватості перешкодили його світським успіхам, його рідні, що обожнювали його, тримали для нього про запас молоду дівчину з таким же знатним ім'ям, як і в нього самого, – його двоюрідну сестру, що носить те ж прізвище. Єдина дочка, вона була не така багата, як він, але досить гарна собою – такими бувають у шістнадцять років дівчатка, красиві свіжістю молодості. Ця молода особа – баронеса Амалія фон Рудольштадт, ваша покірна слуга й ваша нова подруга.
«Вона, – говорили між собою старі, сидячи біля каміна, – не бачила ще жодного чоловіка. Вихованка монастиря, вона з радістю вийде заміж, аби тільки вирватися звідти. Претендувати на кращу партію вона не може. А що стосується дивацтв, які можуть зберегтись у характері її двоюрідного брата, то спогади дитинства, споріднення, кілька місяців близькості з нами, звичайно, все згладять і змусять її, хоча б із родинного почуття, мовчазно переносити те, чого, можливо, не стерпіла б чужа». У згоді мого батька вони не сумнівалися: по правді сказати, власної волі в нього ніколи не було, все життя він діяв так, як хотіли його старший брат і сестра Вінцеслава.
Після двох тижнів уважного спостереження дядько й тітка зрозуміли, що останньому нащадкові їхнього роду, внаслідок меланхолійності й цілковитої замкнутості характеру, не судилося вкрити їхнє ім'я новою славою. Молодий граф не виявляв ані найменшого бажання відзначатися на якому-небудь полі діяльності: його не тягло ні до військової кар'єри, ні до цивільної, ні до дипломатичної. На всі пропозиції він відповідав із покірним виглядом, що готовий підкоритися волі батьківській, але що йому самому не потрібно ні розкоші, ні слави. По суті, апатичний характер Альберта був повторенням, але в більшій мірі, характеру