Вагнер

      Навіщо вам про те журитись?

      Хіба ж не досить нам трудитись

      Ретельно й чесно, так, як нас

      Учили вчителі в свій час?

      Коли ти хлопцем батька поважаєш,

      Його науку радо приймеш ти;

      Коли ти мужем скарб той умножаєш,

      То син твій зможе більше досягти.

      Фауст

      Блаженний той, хто ще надію має

      На світ зірнуть із цього моря тьми!

      Бо треба нам, чого не знаєм ми,

      Що знаємо – з того пуття немає.

      Та годі, годі сумувать

      Такої гарної години!

      Поглянь, як в сяєві прощальному блищать

      Окучерявлені хатини…

      Заходить сонце; гасне день у нас;

      Десь інший край ще оживить та сила.

      Коли б дались мені могутні крила,

      Летів би я за сонцем повсякчас,

      Глядів би я на світ просторий

      У променистім сповитті,

      На тихі падоли, на жевріючі гори,

      На сріберні струмки і ріки золоті…

      Ні дикі урвища, ні темряві ізвори

      Мене б у льоті не могли спинить,

      І ось уже внизу леліє море,

      Ваблива, лагідна блакить…

      Не видно вже Божистого світила,

      А мрія знов у серці заясніла:

      За ним, за ним летіти дню навстріч,

      Лишаючи позаду себе ніч,

      Над мною – небо, піді мною – хвилі…

      Це мрія, сон, а день уже погас…

      Чому лиш дух крилатий в нас,

      Але тілесно ми безкрилі?

      Та хто не марив, хто не снив

      Злетіли високо-високо,

      Почувши жайворонка спів,

      Що його не догляне око,

      Побачивши, як од землі

      Орел шугає попід тучі,

      Як понад море й гори-кручі

      Летять додому журавлі?!

      Вагнер

      І я, було, частенько химерую,

      Але