Повість про Ґендзі. Книга II. Мурасакі Сікібу
Читать онлайн книгу.
Серед них він вирізняється надзвичайною розсудливістю. З часом він дізнається, ким йому доводиться ваша панна, але наразі нехай ні про що не здогадується. У всякому разі, його лист вартий уваги», – сказав Ґендзі, все ще не відкладаючи листа.
«Боюся, що мої застереження можуть здатися вам неприємними, – сказав він, звертаючись до дівчини. – Але я довго роздумував над тим, чи варто повідомити про вас батькові, й дійшов висновку, що вам, недосвідченій і без надійної підтримки, ще рано входити в сім’ю, з якою ви були розділені впродовж багатьох років. Як на мене, краще зачекати, поки ваше становище не зміцниться і ви, вже самостійна людина, при сприятливій нагоді зможете йому відкрити, що ви – його рідна дочка. Хоча принц Хьобукьо живе нині одинаком, але через свою легковажність зажив слави баламута: ходять чутки, що має зв’язки з багатьма жінками. Подейкують, начебто в його домі чимало так званих «прислужниць». Тільки жінка, яка здатна дивитися на витівки чоловіка крізь пальці, зможе зберегти спокій у сім’ї. Оскільки найменший прояв ревнощів призведе до охолодження між подружжям, то про це також важливо не забувати. Хоча Удайсьо зацікавився вами насамперед тому, що йому набридла немолода головна дружина, господиня північних покоїв, – вів далі Ґендзі, – одруження з вами може викликати чимало заперечень. Тож, природно, я все ще вагаюся з вибором. Узагалі вирішувати такі справи між батьками й дітьми не просто. Але ви вже не дитина і мали б вирішувати все власною головою. Уявіть собі, що з вами розмовляю не я, а ваша мати. Зрозумійте, я не хотів би діяти всупереч вашим бажанням».
Ґендзі говорив так серйозно, що розгублена Тамакадзура не знаходила відповіді. Однак, відчуваючи, що по-дитячому відмовчуватися негарно, зрештою сказала: «Я від самого малку звикла жити без батька, а тому не уявляю собі, як до нього тепер ставитися…» В її словах було стільки щирості, що, подумки визнавши їх справедливими, Ґендзі сказав: «Ну, якщо так, то врешті-решт ви переконаєтеся у моїх глибоких почуттях до вас, бо, як кажуть люди, названий батько кращий за рідного…» Однак про свої приховані наміри він промовчав, і хоча іноді робив досить недвозначні натяки, дівчина вдавала, начебто нічого не зрозуміла, тож він, мимоволі зітхнувши, пішов. Та надворі його увагу привернув у саду гнучкий бамбук, що хилився під поривами вітру, і Ґендзі, захоплений, спинився.
«Бамбука паросток,
Посаджений в моїм саду,
Біля будинку,
Невже десь інде
Пустить пагони?
Як подумаю про це, гірко стає на серці…» – сказав він, піднімаючи завісу, і вона, наблизившись, відповіла:
«Хіба настане час,
Коли бамбука паросток
Шукатиме
Тих коренів,
З яких почав колись рости?..
О ні, навпаки…»
Такі слова дуже зворушили Ґендзі.
Але насправді в глибині душі Тамакадзура так не думала. І хоча з нетерпінням чекала нагоди, щоб розповісти всю правду рідному батькові, сумнівалася, чи він дбатиме