Історія лікаря Дуліттла, його незвичайного життя на батьківщині і надзвичайних пригод в чужих країнах. Хью Джон Лофтинг
Читать онлайн книгу.
Це вже остання крапля. Я більше не буду доглядати за твоїм домом, якщо ти не позбудешся цього алігатора.
– Це не алігатор, – зауважив Лікар, – це крокодил.
– Мені один чорт, як ти його називаєш, – відказала сестра. – Було б жахливо знайти цю потвору у себе під ліжком. Я не хочу, щоб він був у цьому домі.
– Але ж він мені пообіцяв, – відповів Лікар, – що нікого не вкусить. Йому не подобається в цирку, а в мене немає стільки грошей, щоб відіслати його назад до Африки, звідки він походить. Він знає, що можна й що не можна робити, і загалом поводиться дуже виховано. Не здіймай метушні.
– А я тобі кажу, що не збираюся його тут терпіти! – гримнула Сара. – Він гризе лінолеум. Якщо ти не відправиш його геть цієї ж хвилини, то я… то я піду і вийду заміж!
– Гаразд, – погодився Лікар, – піди й вийди заміж. Тут нічим не зарадиш.
І він зняв з вішака капелюха й вийшов у сад.
Тож Сара Дуліттл спакувала свої речі й залишила оселю, а Лікар зостався сам-один зі своєю тваринною родиною.
І невдовзі він став таким бідним, як ніколи доти. Із усіма цими ротами, які треба годувати, з будинком, за яким необхідно доглядати, і це при тому, що нікому було хоч щось полагодити, без жодних заробітків, щоб оплатити рахунки м’ясника, справи виглядали геть кепсько. Проте лікаря це аж ніяк не бентежило.
– Гаразд, – погодився Лікар, – піди й вийди заміж.
– Гроші це дуже нудна річ, – частенько повторював він. – Нам би усім було набагато краще жити, якби їх були взагалі не вигадали. Яке значення можуть мати гроші, допоки ми щасливі?
Але незабаром уже самі тварини почали бентежитися. І одного вечора, коли Лікар куняв у своєму кріслі перед багаттям на кухні, вони почали обговорювати це пошепки поміж собою. І пугач Пу-Гу, який добре тямив у арифметиці, порахував, що коштів, які лишилися, вистачить тільки на те, аби протягнути ще один тиждень – якщо кожен з них їстиме один раз на день і не більше.
Тоді папуга сказала:
– Гадаю, ми самі повинні виконувати всі хатні роботи. Зрештою, сáме заради нас ця людина і стала такою самотньою і такою бідною.
Отож домовилися, що мавпун Чі-Чі готуватиме їсти й ремонтуватиме все в домі, собака підмітатиме підлогу, качка витиратиме пил і застелятиме ліжка, пугач Пу-Гу вестиме бухгалтерію, а свиня доглядатиме за садом. Вони обрали Полінезію економкою і пралею, бо вона була найстаршою за віком.
Звісно, на початку усім їм їхня нова робота видавалася вельми важкою – усім, окрім Чі-Чі, який мав руки і міг працювати ними, як людина. А втім вони швидко призвичаїлися і навіть стали вважати, що це дуже весело: дивитися, як Джип, собака, неначе мітлою, вимахує по підлозі хвостом, до якого прив’язана ганчірка. А ще трошки згодом усі навчилися виконувати свою роботу так добре, що Лікар визнав, що ще ніколи його будинок не виглядав так чисто й акуратно.
У такий спосіб справи йшли непогано ще деякий час; але без грошей їм доводилося надзвичайно сутужно.
Потім