Історія лікаря Дуліттла, його незвичайного життя на батьківщині і надзвичайних пригод в чужих країнах. Хью Джон Лофтинг
Читать онлайн книгу.
в морі Білім
І в Жовтій річці теж,
Оранжевої річки
Я знаю береги,
І на Зеленім мисі
Моєї слід ноги,
Я вовк морський бувалий,
Я майже капітан,
Пройшов під парусами
Весь синій океан,
Та щось мені набридли
Усі ці кольори –
Вернусь-но я до Мері
Весняної пори!
Вони вже зовсім хотіли відчалити, як Лікар схаменувся, що йому треба назад на берег, щоб розпитати в моряка шлях до Африки.
Але ластівка запевнила, що вона вже бувала в тих краях багато разів і покаже їм, як туди дістатися.
Тож Лікар наказав Чі-Чі підняти якір, і подорож розпочалася.
П’ята глава. Велика мандрівка
Ось уже цілих шість тижнів йшли вони під вітрилами вперед і вперед по морських хвилях услід за ластівкою, яка летіла попереду корабля й вказувала їм дорогу. Уночі вона несла малесенький ліхтарик, щоб вони не загубили її у темряві; а люди на інших кораблях, що пропливали мимо, казали, що оте світло то, мабуть, падаюча зірка.
А оскільки пливли вони усе далі й далі на південь, то ставало дедалі тепліше й тепліше. Полінезії, Чі-Чі та крокодилові жарке сонце безмежно подобалося. Вони носилися по палубі зі сміхом і раз у раз дивилися за борт корабля, чи ще не видно Африки.
А от свинка, і пес, і пугач Пу-Гу нічого не могли робити при такій погоді, вони тільки сиділи з висолопленими язиками на кормі судна в тіні великої бочки й пили лимонад.
Чап-Чап, качка, освіжалася тим, що стрибала в море й пливла услід за кораблем. І щокілька секунд, коли маківку її голови добряче припікало, вона пірнала попід корабель і випірнувала вже з іншого боку. У такий же спосіб вона ловила оселедців по вівторках і п’ятницях, коли усі на судні їли рибу, для того щоб м’яса вистачило надовше.
Коли вже наближалися до екватора, то побачили, що до них несуться кілька летючих рибок. Рибки запитали в папуги, чи це корабель Лікаря Дуліттла. А як та підтвердила, що це так, вони відповіли, що дуже раді, бо мавпи в Африці вже починають боятися, що він ніколи не приїде. Полінезія поцікавилася, скільки ще їм миль плисти, і летючі рибки повідомили, що до узбережжя Африки залишилося лише п’ятдесят п’ять миль.
Іншого разу ціла зграйка дельфінів підпливла, витанцьовуючи на хвилях; і вони теж хотіли знати, чи це не корабель славнозвісного Лікаря. А коли Полінезія сказала, що так, то запитали, чи Лікареві, можливо, щось потрібно для подорожі.
Папуга відповіла: – Так. У нас закінчилася цибуля.
– Тут неподалік є острів, – сказали дельфіни, – де дика цибуля виростає високою й міцною. Продовжуйте йти прямо, а ми дістанемо трохи цибулі й наздоженемо вас.
Тож дельфіни понеслися геть по морю. І вже дуже скоро папуга побачила їх знову, як вони наближаються ззаду, тягнучи цибулю по хвилях у великих сітках, сплетених із морських водоростей.
Наступного вечора, коли сонце вже сідало, Лікар промовив:
– Принеси мені підзорну трубу, Чі-Чі. Нашу подорож майже