Музика води. Том Бойл
Читать онлайн книгу.
чорнющою. Жодного поруху.
– Що ж, Ніку, гадаю, на цьому й усе, – каже той, що похмуріший.
– Твоя правда, Діку, – звучить у відповідь. – Справу закрито.
Нові материки, прадавні ріки
Нічого він не запоров. І до гаплика далеко. Власне, висновуючи з подальшого перебігу подій, емірша була зовсім не від того, щоб цей невірний свиноїд-альбінос полежав у неї на колінах – тож скоріше навіть, як не дивно, поставилася до такої практики з прихильністю. І мандрівник майже одразу це збагнув. Бо доки валявся там, приголомшений і скривавлений, погойдуючись на хвилях її плинних стегон, неначе судно в гавані, то виразно відчув у глибині певні порухи. Такі собі брижі чи бганки. Якісь м’які та непереборні хвилі, немов ті кола, що пробігають ставком, щойно камінчик порушує гладкість його поверхні. Чи не сміялася вона? Не хихотіла десь у надрах тієї величної фабрики плоті? І чи, зрештою, не догодив він їй у такий несподіваний спосіб? На жаль, у нього не було змоги це з’ясувати, бо Дессауд, в очах якого читався смертний вирок, уже прорубував собі шлях крізь деформовану стінку намету. Тож Мунґо зістрибнув зі святая святих повелительки та, беручи приклад із Джонсона, занурив чоло у пісок. «Ля ілляг ель аллах, Магомет расуль Аллахі», – монотонно повторював він, щоби загладити свою провину.
Почувся пронизливий звук козячої шерсті, що рвалася, – зіт! зет! зут! – і Дессауд заскочив до шатра, зшаленілий від думки, що правительці загрожує небезпека, та палаючи жагою швидкої й жорстокої помсти. «А-а-ар-р-р-р!» – заричав він, розмахуючи своїм страхітливим клинком, – як раптом спинився на півдорозі. Що тут відбувається? Прислужниці б’ються в істериці, опорні стійки намету потрощені, долівка з кінця в кінець забризкана кров’ю та всипана пір’ям… але Фатіма сидить собі любесенько, наче нічого й не сталося, нажахані назаріні та його раб валяються на землі, а Одноокий і нубієць стоять над ними, наче два кати. «Що тут, в ім’я Аллаха, коїться?» – зажадав відповіді візир.
Нубієць, який за все життя і словом не обмовився, промовчав.
Біля його ніг лежала голова свині. Тіло якої розтяглося в кутку, і досі посмикуючись та стікаючи крізь розсічене горло згустками крові.
«Господи, змилуйся над нами!» – скімлив Джонсон, звертаючись до піску.
Нарешті лемент прислужниць ущух, стишившись до легкого переривчастого повискування, а Одноокий скоромовкою затараторив рапорт про події, що сталися, щосили применшуючи власну роль у їхньому перебігу та всіляко підкреслюючи необережність і безвідповідальність поведінки назаріні та його невільника.
Дессауд нетерпляче слухав, похитуючись на підборах і помахуючи шаблюкою, доки нарешті не перебив доповідача на півслові, запропонувавши негайно вивести порушників спокою в дюни й випустити їм кишки. Але тут прокашлялася Фатіма. Дессауду немов заціпило. Її тон був твердим, а манера висловлюватися – стриманою. Змісту сказаного мандрівник не вловив, але закінчилося все тим, що його та Джонсона