Шлях додому. Брюс Кэмерон
Читать онлайн книгу.
і я гавкала, тоді в кімнату забігав Лукас, а саме цього я й хотіла! Але він сердився й казав «Не гавкай» кілька разів, не випускаючи мене й навіть не гладячи, попри мій неймовірний захват від того, що я бачу його.
Я зрозуміла, що «Не гавкай» ще менш весела гра, коли до неї залучили вольєр.
– Не думаю, що вона розуміє це, – сказав одного вечора Лукас Мамі. Ми погуляли в парку, пограли у м’я чика, і я почувалася неймовірно сонною.
– Вона більше не гавкає на дверний дзвінок, – відповіла Мама.
– Так, це правда. Тепер із дверним дзвінком Белла поводиться, як хороша собака.
Я сонно постукала хвостом. Так, я була хорошою собакою.
– Я завтра йду до невропатолога, – сказала Мама.
– Може, я візьму лікарняний? Ми не можемо ризикувати, залишаючи її саму.
– Ні, Лукасе, тобі не треба цього робити.
Почувши слово «Лукас», я замахала хвостом і підвелася: раптом ми йдемо на прогулянку.
– Не знаю, які є варіанти, – невесело сказав він. – Ти не можеш пропустити прийом у лікаря, бо до нього дуже складно потрапити.
Я сіла й подивилася на Лукаса, на свою людину, насторожившись, попри втому. Щось відбувалося: вони з Мамою були дуже, дуже напружені.
Я зробила «Сидіти», була хорошою собакою, виконуючи «Не гавкай», але, здавалося, це не допомогло.
Рано-вранці наступного дня, приблизно в той час, коли Лукас зазвичай робив «Пішов на роботу», ми втрьох вийшли на прогулянку. Я обожнювала, коли ми гуляли разом!
Вийшовши з дверей, ми одразу перейшли на інший бік вулиці, як і завжди. Я відчула запах Мами-Кішки з лігва.
– Бачиш? – промовив Лукас. – Тут нова огорожа. З обох боків нейлон. Я точно не зможу обпертися ногою об сітку й перелізти. А ланцюги тепер масивні й приварені просто до стовпів. Щоб перерізати їх, потрібні промислові болторізи.
Мама насупилася.
– Стривай, то ти різав огорожу?
– Ні. Ґантер сказав, що це я, але мені ніколи не доводилося цього робити. Я просто викручував дроти плоскогубцями.
– Рада це чути. Може, ти підскочиш, схопишся за верхню рейку й перестрибнеш на той бік?
– Можна спробувати, – кивнув Лукас. – Але Белла залишиться по цей бік. А мені потрібно, щоб вона залізла в підвал і загнала котів до моєї сітки.
– А якщо ти залізеш туди сам, зможеш піймати їх сіткою?
– Можливо. Я хочу спробувати.
– А якщо я піду з тобою?
Лукас усміхнувся Мамі.
– Там унизу доволі гидко.
– О, я бачила й гірше, – відповіла вона.
– Можливо.
– Коти можуть вилізти з двору? – Мама торкнулася тканини, що висіла на огорожі. – Думаю, вони могли б видертися по цьому.
– Гадаю, могли б, але в задній частині двору вони вирили прохід під рамою, де була погнута стара огорожа, тож, імовірно, входять і виходять крізь той отвір.
– Як думаєш, навіщо він установив нову огорожу? – запитала Мама.
– Якщо чесно, гадаю, що він хоче перешкодити мені виловити решту котів. Хоче