Месопотамія. Сергій Жадан
Читать онлайн книгу.
зустрічним славити її химерний профіль, пити за її голос і шкіру, за її перукарку, яка чаклує над нею, створюючи з її міцного волосся космічні ландшафти. Стояв на ногах, легко погойдуючись, наче юнга. Встрявав у дискусії, доводячи всім, що жодна жінка в цих кварталах не має таких зелених очей, жодна з них не вміє так переконливо сипати прокляттями й просити вибачення, у жодної з них немає таких високих підборів, таких тонких зап’ясть, такої біографії. Дивно, що мене не побили туберкульозники. Прикметно, що мене не пограбували в’єтнамці. Приємно, що мене викинули з макдональдса. Жити мені залишалося кілька годин. Я вирішив провести їх із користю. Але не зміг.
Вона знайшла мене на сходах коло під’їзду. Я сидів, притулившись до дверей і не даючи нікому вийти з будинку. Спочатку вона розгнівалась. Потім злякалась. Підхопила мене, як змогла, потягла нагору, до себе. Доки тягла, я прокинувся, намагався присвічувати їй мобільником, набирав при цьому випадкові номери, вдало, як мені здавалося, жартував із приводу її імені, доречно, у чому був переконаний, пропонував вийти за мене заміж, ніжно, за власним визначенням, висів на ній, обіймаючи однією рукою її, другою – перила. Вона посадила мене на кухні й попросила заткатись. Ходила й вирішувала, що зі мною робити. Спочатку надумала телефонувати моїй мамі. Потім вирішила зробити мені міцного чаю. Потім зовсім уже нервово запропонувала промити мені шлунок, поставити крапельницю, випити снодійне, випити вітаміни, випити морсу, випити марганцівки, випити морсу з марганцівкою, випити марганцівку без морсу, але зі снодійним, випити все разом і запити чаєм – так чи інакше, вона опікувалася мною, і від цього серце моє переганяло кров, і кров моя втікала в серце ніжно-червоною, а витікала з нього темно-кривавою.
Доки вона ходила довкола, доки порпалась у шафах і шухлядах, вишукувала в ґуґлі рецепти й телефонувала знайомим аптекарям та анестезіологам, мені ставало все самотніше й гірше. Кухня в неї була дбайливо заповнена різними травами й спеціями, овочами та морепродуктами. Я легко пізнавав запахи кориці та гвоздики, гострий аромат каррі, щемкі пахощі чорного перцю, різку присутність часнику та цитрин, темний дух рубаного м’яса, світлий сік різаної городини, свіжість криги й невагомість борошна, гіркоту, приреченість і невідворотність стейків, примарність оцту, замріяність сої, безтямність томатного соусу. Запахів ставало все більше, вони стояли наді мною, мов біси, залазячи в легені й стискаючи горло, вони обступили мене, як військо фортечні мури, вони складалися наді мною в дивні конструкції, набирали несподіваних обрисів, бентежили й пригнічували. Життя моє пахло свіжомороженою рибою, смерть моя буде відгонити китайськими грибами. Кількість запахів убивала мене, їхня насиченість робила цю смерть болючою. Лише не тут, наказував я сам собі, лише не в неї вдома. Іди додому, не зволікай, нашіптував я сам собі, вали звідси. Лише не тут. Тоді вона відчинила холодильник. І я помер.
Потім вона довго стояла наді мною, соваючи