Курва. Христина Лукащук
Читать онлайн книгу.
мого мужчини не вивітрився, розповідаю про своє «поклоніння» королеві. Сподіваюся продовжити собі таким чином ті ніжність і турботливість, про які марила-снила. Спрацювало. Навіть не всміхнувся. Перейнявся. Вжився в роль героя.
А мене від тієї легкості, з якою добилася бажаного, ледве не знудило. Чи це залишкове явище від удару?
– Може…
– Ніяких може – їдемо! – я, тоном, який не підлягає апеляції.
– Тоді потрібно в когось запитати, що робити… – Невпевнено.
– О п’ятій ранку?
Бачу, він про щось подумав, але не наважується сказати.
– Кохана, зробиш кави?
– Еге ж. Нам пора виходити? О котрій виліт?
– О сьомій.
Поки я роззиралася та запарювала каву, Павло кудись щез.
– Троксивазинова мазь. Запиши.
– Про що ти?
– Мазь від синців. За день-два перейде, якщо вчасно застосувати. Ти ж не хочеш на пляжі привертати до себе зайву увагу?
– А просто увагу можна?
Павлові подобалося, коли чоловіки озиралися за мною, коли, іноді незважаючи на його присутність, обдаровували знаками уваги. Та й мене це тішило, ніде правди діти. Але якби мене хто запитав, то я б зізналася, що проміняю, не роздумуючи, погляди всіх чоловіків світу на увагу того одного-єдиного, що поруч. Але не в той час, поки сепарація, поки триває з’ясування стосунків із дружиною й зі своїм еґо.
Яким чином я опинилася поруч із Павлом, досі не могла второпати. Усі чи майже всі мої однокласники давно вже одружені або заміжні, а я так і не можу знайти свого. Зустрічалася то з одним, то з другим… А коли нарешті вирішила – він, то виявилося, що в нього двоє дітей і дружина.
Як я про це не знала? Сліпа була. Таких речей неможливо не бачити, не розуміти, не відчувати. Тільки не для жінки. Я саме закінчувала інститут, а Остап був директором із виробництва на одній фірмі, що спеціалізувалася на виготовленні металопластикових вікон. Мав солідну машину, винаймав гарне трикімнатне помешкання неподалік від центру і щиро всміхався.
Я закохалася. Це були найбезтурботніші дні мого життя, наповнені романтичними вечерями, поїздками на природу, подарунками. Не те, щоб дорогими, але доволі часто. Він добре розумівся лише на вікнах. Двокамерних, трикамерних, п’ятикамерних. Їжа, музика, кіно, театр були для нього недоступними. Він слухав групу «Тік» і щиро дивувався, як можна її не любити. «„Вчителько, мікрорайону нашого жителька…” Скільки ніжності, скільки ностальгії в цих словах!» – часто повторював він.
Чому я залишалася з ним? Мені виповнилося двадцять шість, жоден чоловік добровільно не прагнув поєднати зі мною життя. Ні, мені нічого не бракувало. Висока, добре збудована, з невеликими (другий розмір), зате пружними цицьками, з тугими сосками, які самі готові скочити до рота. Я не мамина доця, не пуританка. Правда, про секс більше знаю з книжок, але все ж таки теоретично підкована і готова до всього, аби лиш вийти заміж.
Думаю, якби ця нав’язлива ідея не діймала мене, як страшний сон, а перед тим не переслідувала мою матір, а ще перед