Спогади про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
У його гаманці справді знайшли таку банкноту. Що стосується всіх інших ваших запитань, відповісти на них зовсім не так складно, як вам здається. Сімпсон у цих краях не вперше, бо влітку двічі приїжджав у Тавісток. Опіум, либонь, привіз із Лондона. Ключ викинув, як тільки відімкнув стайню. А жеребець, можливо, лежить мертвий в одній із покинутих штолень.
– А що він сказав про краватку?
– Зізнався, що краватка його, але стверджує, що загубив її десь того вечора. Але тут з’ясувалася ще одна обставина, яка якраз і може пояснити, чому він вивів коня зі стайні.
Голмс насторожився.
– Ми встановили, що приблизно за милю від місця вбивства ночував циганський табір у ніч на вівторок. Вранці вони знялися та зникли. Так от, якщо припустити, що Сімпсон змовився з циганами, то напрошується висновок, що саме до них він і вів коня, коли його зустрів тренер, і що зараз Срібна зірка в них, правильно?
– Цілком імовірно.
– Плоскогір’я зараз прочісують у пошуках тих циганів. До того ж я оглянув усі стайні та хліви в радіусі десяти миль від Тавістока.
– Але тут поблизу є ще одна конюшня, де тримають скакунів?
– Саме так, і цю обставину в жодному разі не слід випускати з уваги. Оскільки їхній жеребець Обачний – другий претендент на кубок Вессекса, зникнення фаворита було його власнику також дуже на руку. Знаємо, що, по-перше, мейплтонський тренер Сайлес Браун уклав кілька великих парі на цей забіг і що, по-друге, з бідолахою Стрекером він ніколи не приятелював. Ми, звісно, оглянули його стайню, але не виявили нічого, що вказує на причетність мейплтонського тренера до злочину.
– І нічого, що вказує на зв’язок Сімпсона з мейплтонською стайнею?
– Зовсім нічого.
Голмс відкинувся до спинки коляски, і розмова обірвалася. За кілька хвилин наш екіпаж зупинився біля гарненького будиночка край дороги з червоної цегли та з широким виступаючим карнизом. За ним, з іншого боку загону, виднілася будівля під сірим дахом, вкритим черепицею. Навколо до самого горизонту тягнулася хвиляста рівнина, буро-золота від пожовклої папороті, тільки далеко на півдні здіймалися гостроверхі дахи Тавістока й на захід від нас стояло поруч кілька хатинок мейплтонської стайні. Ми всі повистрибували з екіпажа, а Голмс так і залишився сидіти, дивлячись прямо перед собою, зосереджений на якихось своїх думках. Тільки коли я торкнувся його ліктя, він здригнувся і виліз.
– Даруйте, – звернувся він до полковника Росса, котрий здивовано витріщився на мого приятеля, – вибачте мені, я задумався.
За блиском його очей і хвилюванням, яке він намагався приховати, я здогадався, що він близький до розгадки, хоча й не уявляв собі ходу його думок.
– Ви, мабуть, хочете насамперед оглянути місце події, містере Голмс? – припустив Ґреґорі.
– Волів би побути спочатку тут і уточнити кілька деталей. Стрекера потім принесли сюди, чи не так?
– Атож, він лежить зараз нагорі.
– Він служив у вас кілька років, полковнику?
– Я