Повернення Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
більярді, натираєте цю впадину крейдою, щоб кий не ковзав у вашій руці; 3) ви граєте на більярді лише з Терстоном; 4) місяць тому ви мені сказали, що Терстон запропонував вам придбати до спілки південноафриканські цінні папери, які надійдуть у продаж через місяць; 5) ваша чекова книжка замкнена в шухляді мого письмового столу, і ви не попросили у мене ключа; 6) ви не будете вкладати свої гроші в південноафриканські папери.
– До чого ж просто! – вигукнув я.
– Звісно, – сказав сищик, злегка вражений, – будь-яка задача виявляється дуже простою після того, як вам її розтлумачать. А ось вам завдання, ще не вирішене. Поглянемо, любий Ватсоне, чи вам вдасться впоратися з ним.
Він узяв зі столу аркуш паперу, подав його мені та повернувся до свого хімічного аналізу. Я з подивом побачив, що на аркуші накреслені якісь безглузді ієрогліфи.
– Даруйте, Голмсе, але ж це малювала дитина! – вигукнув я.
– То ви так вважаєте!
– Що ж це, якщо не так?
– Пан Гілтон Кьюбітт із Рідлінґ-Торп-Менору, що в Норфолку, якраз і хотів би знати, що це таке. Цей маленький ребус він послав нам із першою поштою, а сам виїхав сюди найближчим потягом. Чуєте дзвінок, Ватсоне? Це, ймовірно, він.
На сходах пролунали важкі кроки, і за хвилину до нас зайшов високий рум’яний, чисто поголений джентльмен. По його ясних очах і квітучих щоках відразу було видно, що його життя протікає далеко від туманів Бейкер-стрит. Здавалося, що він приніс із собою подих міцного, свіжого вітру зі східного берега. Потиснувши нам руки, він уже зібрався сісти, як раптом його погляд упав на аркуш із кумедними значками, який я тільки-но розглядав і залишив на столі.
– Що ви про це думаєте, пане Голмс? – поцікавився він. – Мені розповідали, що ви великий шанувальник усіляких таємничих випадків, тому вирішив, що дивнішого за це вам аж ніяк не знайти. Я вам заздалегідь вислав цей папірчик, аби дати вам час вивчити його до мого приїзду.
– Це справді напрочуд цікавий малюнок, – зауважив Шерлок. – З першого погляду його можна прийняти за дитячу витівку. Хто, здавалося б, крім дітей, міг намалювати цих крихітних чоловічків у танці? Чому ви надали настільки важливого значення такій химерній дрібниці?
– Та я й не надав би цьому жодного значення, якби не дружина. Вона до смерті перелякалася. Нічого не каже мені, але бачу в її очах непідробний жах. Ось чому я прийняв це так близько до серця.
Голмс узяв папірчик, і сонячні промені лягли на нього. Це був аркуш, вирваний із нотатника. На ньому були накреслені олівцем ось такі силуети:
Уважно розглянувши рисунок, Шерлок обережно згорнув його і сховав у гаманець.
– Ця справа обіцяє багато цікавого та незвичайного, – зазначив він. – Ви вже дещо розповіли мені в своєму листі, пане Гілтон Кьюбітт, але я був би вам вельми вдячний, якби ви люб’язно погодилися повторити свою розповідь, аби дати можливість почути її моєму колезі, доктору Ватсону.
– Я кепський оповідач, – сказав наш гість, нервово стискаючи та розтискаючи свої великі дужі