Повернення Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
спокійний, але все його тіло напружилося, як пружина, від стримуваного хвилювання.
– До речі, Лестрейде, хто мав честь зробити це чудове відкриття?
– Економка. Вона вказала на пляму констеблеві, котрий чергував уночі.
– А де був констебль?
– На своєму посту в спальні, де й сталося вбивство. Наглядав, аби ніхто нічого не чіпав.
– Чому ж поліція не помітила цей відбиток учора?
– Ми не мали особливих причин оглядати передпокій настільки ретельно. У такому місці не відразу й помітиш, самі бачите.
– Так-так, зрозуміло. У вас, звісно, немає сумнівів, що відбиток був тут і вчора?
Лестрейд поглянув на Голмса, як на людину, що несповна розуму. Зізнаюся, веселий вигляд мого приятеля та його безглузде запитання спантеличили й мене.
– Ви що ж, вважаєте, що Мак-Фарлейн вийшов серед ночі з в’язниці зумисне для того, щоб залишити ще один доказ проти себе? – спитав Лестрейд. – У всьому світі не знайдете криміналіста, котрий заперечив би, що це відбиток великого пальця правої руки Мак-Фарлейна й нікого іншого.
– У цьому немає жодних сумнівів.
– То чого ви ще хочете? Я дивлюся на речі тверезо, містере Голмс, мені важливі факти. Маю факти – роблю висновки. Якщо я вам ще буду потрібен, знайдете мене у вітальні, я йду писати звіт.
До Голмса вже повернулася його звична незворушність, хоча мені здавалося, що в його очах усе ще мерехтять веселі іскринки.
– Незаперечний доказ, чи не так, Ватсоне? – звернувся він до мене. – Однак саме йому Мак-Фарлейн буде зобов’язаний своїм порятунком.
– Яке щастя! – радісно вигукнув я. – А я вже боявся, що все пропало.
– Пропало? Такий висновок був би дещо передчасним, любий Ватсоне. Річ у тім, що доказ, якому наш колега Лестрейд надає такого великого значення, має справді серйозну ваду.
– Жартуєте, Голмсе! Яку ж?
– Учора, коли я оглядав передпокій, відбитка тут не було. А тепер, Ватсоне, погріємося трішки на сонечку.
Украй здивований, але з певною надією в серці я спустився за своїм товаришем до саду. Голмс обійшов навколо будинку, уважно його вивчаючи. Потім ми повернулися й оглянули всі кімнати від підвалу до горища. Половина кімнат стояла без меблів, але детектив уважно дослідив і їх. У коридорі другого поверху, куди виходили двері трьох порожніх спалень, на нього знову напали веселощі.
– Випадок і справді незвичайний, Ватсоне, – тішився він. – Мабуть, час просвітити нашого приятеля Лестрейда. Він трохи позловтішався на наш рахунок. Тепер настала наша черга, якщо я правильно розв’язав загадку. Здається, я знаю, що треба зробити… Авжеж, саме так!
Коли ми зайшли до вітальні, інспектор Скотленд-Ярду все ще сидів там і писав.
– Пишете звіт? – спитав його Голмс.
– Так.
– Боюся, передчасно. Розслідування ще не закінчилося.
Лестрейд занадто добре знав мого приятеля, щоб пропустити його слова повз вуха. Він поклав ручку й із цікавістю звів свій погляд на Шерлока.
– Що ви маєте на увазі, містере Голмс?
– А