Повернення Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
доти, поки все не залагодить, і попросив мене приїхати до нього додому в Норвуд увечері, прихопивши заповіт, аби швидше покінчити з формальностями. «Пам’ятайте, мій хлопчику: ні слова вашим батькам, поки справу не буде залагоджено. Нехай це буде для них нашим маленьким сюрпризом», – наполегливо повторював він і навіть змусив мене присягнутися мовчати. Розумієте, містере Голмс, я не міг йому ні в чому відмовити. Цей чоловік був моїм добродійником, і я, зрозуміло, хотів якнайсумлінніше виконати всі його забаганки. Я послав додому телеграму, що маю важливу справу й не знаю, коли повернуся. Містер Олдейкр пообіцяв, що пригостить мене вечерею, і просив прийти на дев’яту годину, бо раніше він не встигне повернутися додому. Я довго шукав адресу, і, коли подзвонив у двері, було вже майже пів на десяту. Містер Олдейкр…
– Зачекайте! – зупинив його Голмс. – Хто відчинив двері?
– Літня жінка, мабуть, його економка.
– І вона, вочевидь, спитала, хто ви, і ви їй відповіли?
– Атож.
– Продовжуйте, будь ласка.
Мак-Фарлейн витер спітніле чоло й продовжив:
– Ця жінка завела мене в їдальню, доволі скромна вечеря вже була на столі. Після кави містер Джонас Олдейкр запросив мене в спальню, де стояв важкий сейф. Він його відімкнув і витягнув купу документів, які ми почали розбирати. Закінчили вже десь опівночі. Він мовив, що не хоче будити економку, і випустив мене через двері спальні, які вели надвір і весь час були відчинені.
– Фіранка була опущена? – спитав Голмс.
– Не впевнений, але здається, що наполовину. А, згадав! – він підняв її, щоб випустити мене. Я не міг знайти ціпок, але він заспокоїв: «Не біда, синку, ми тепер, сподіваюся, будемо бачитися частіше, і хочу вірити, що цей обов’язок не стане для вас обтяжливим. Прийдете наступного разу та й заберете свій ціпок». Так я й пішов – сейф відчинений, а пачки документів – на столі. Було вже пізно повертатися в Блекгіт, тому я переночував у готелі «Анерлі Армз». Ось, власне, і все. А про цю страшну подію дізнався лише в потязі…
– Маєте ще запитання, містере Голмс? – поцікавився Лестрейд. Слухаючи Мак-Фарлейна, він разів зо два скептично підняв брови.
– Поки не побуваю в Блекгіті – ні.
– У Норвуді, хотіли ви сказати, – виправив Лестрейд.
– Саме це я й хотів сказати, – поділився своєю загадковою усмішкою Голмс.
Хоча Лестрейд і не любив згадувати це, але він не один раз і не двічі переконався на власному досвіді, що Голмс зі своїм гострим, як лезо бритви, розумом бачить набагато глибше, ніж він, Лестрейд. Останній підозріло глянув на мого товариша.
– Маю потребу переговорити з вами, містере Голмс, – сказав він. – Що ж, містере Мак-Фарлейн, ось мої констеблі, а кеб чекає внизу.
Нещасний юнак піднявся і, благально поглянувши на нас, вийшов із кімнати. Полісмени пішли за ним, Лестрейд залишився. Голмс узяв зі столу чернетки заповіту й уважно взявся їх вивчати.
– Цікавий документ, Лестрейде, чи не так?
Шерлок