Повернення Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
приятеля не сприймала захоплення натовпу, і він змусив мене присягнутись ніколи більше не писати ні про нього самого, ні про його метод, ні про його успіхи. Заборону цю, як я вже повідомляв, він зняв зовсім нещодавно.
Після свого незвичайного протесту Шерлок Голмс зручно вмостився у фотелі, взяв газету й тільки-но почав її неспішно гортати, аж раптом пролунав різкий дзвінок, після чого ми почули дужі глухі удари, ніби в двері барабанили кулаком. Потім хтось із шумом заскочив у передпокій, побіг сходами, і в нашій вітальні опинився блідий, скуйовджений і захеканий юнак із божевільними очима.
– Даруйте, містере Голмс, – насилу вимовив він. – Заради бога не гнівайтеся… Я вже й не знаю, що робити. Містере Голмс, я – нещасний Джон Гектор Мак-Фарлейн…
Він чомусь був упевнений, що це ім’я пояснить нам і мету його візиту, і його дивний вигляд, але із запитального виразу, що застиг на обличчі мого товариша, я збагнув, що для нього воно означає анітрохи не більше, ніж для мене.
– Пригостіться цигаркою, містере Мак-Фарлейн, – запропонував Голмс, підсовуючи гостеві свій портсигар. – Мій колега доктор Ватсон, оцінивши ваш стан, прописав би вам щось заспокійливе. Але ж і припікає сьогодні, правда? Ну от, а тепер, якщо ви трішки отямилися, сідайте, будь ласка, у це крісло та спокійно, не кваплячись розкажіть, хто ви та що привело вас сюди. Ви назвали своє ім’я так, ніби воно мені обов’язково знайоме, але запевняю, що, крім тих очевидних фактів, що ви масон, адвокат, неодружені, хворієте на астму, – я більше нічого не знаю.
Я вже знайомий із методами мого приятеля, тож поглянувши уважніше на нашого гостя, помітив і недбалість в одязі, і пачку ділових паперів, і брелок на ланцюжку від годинника, і засапаний подих – словом, усе, що допомогло Голмсу зробити свої висновки. Але наш відвідувач був уражений.
– Атож, містере Голмс, маєте рацію, до цього можна лише додати, що немає зараз у Лондоні людини, нещаснішої за мене. Заради всього святого, містере Голмс, рятуйте! Якщо вони прийдуть за мною, а я не встигну закінчити свою розповідь, попросіть їх зачекати. Хочу, щоб ви дізналися все від мене. Я піду в каземат зі спокійним серцем, якщо ви погодитеся мені допомагати.
– Вас заарештують? – вигукнув Голмс. – Та це просто диво… просто жахливо. Яке звинувачення вам висувають?
– Убивство містера Джонаса Олдейкра з Ловер-Норвуда.
На обличчі мого товариша відбилося співчуття з відтінком, як мені здалося, задоволення.
– Це ж треба! – зауважив він. – Адже всього кілька хвилин тому я скаржився доктору Ватсону, що сенсації зникли зі сторінок наших газет.
Наш гість простягнув тремтячу руку до «Дейлі телеграф», що так і залишилася лежати на колінах Голмса.
– Якби ви встигли розгорнути газету, сер, вам не довелося б питати, навіщо я сюди прийшов. Мені здається, що зараз усі тільки й пліткують про мене та моє горе, – він указав на першу сторінку. – Ось. Із вашого дозволу, містере Голмс, я прочитаю. Слухайте: «Загадкова подія в Ловер-Норвуді.