Повернення Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
Читать онлайн книгу.
зі своїм благодійником сам на сам, убиває його, спалює труп у штабелі дощок, затим вирушає в місцевий готель. Сліди крові на підлозі та на руків’ї його ціпка майже не помітні. Можливо, йому здалося, що він убив Олдейкра безкровно, тому вирішує знищити труп, аби замести сліди, які, ймовірно, неодмінно вказували б на нього. Це ж очевидно.
– У тому-то й річ, любий Лестрейде, що аж надто очевидно. Серед ваших чеснот немає однієї – уяви, але все ж спробуйте уявити себе на місці цього юнака на одну мить і скажіть: вчинили б ви вбивство ввечері того ж дня, коли дізналися про заповіт? Невже вам не спало б на думку, що сусідство цих двох подій небезпечне, а ще небезпечнішими є слуги, котрі знають про вашу присутність у будинку. Адже двері гостеві відчиняла економка! І врешті-решт, витратити стільки зусиль, аби знищити труп, і залишити в кімнаті ціпок, щоби всі знали, хто злочинець! Погодьтеся, Лестрейде, що це малоймовірно.
– Що стосується ціпка, містере Голмс, то ви не гірше за мене знаєте, що злочинці часто хвилюються й роблять те, чого б ніколи не зробили в нормальному стані. Швидше за все, він просто побоявся повернутися за ціпком у спальню. Спробуйте вигадати версію, яка пояснювала б факти краще, ніж моя.
– Та скільки завгодно! – стенув плечима Голмс. – Будь ласка, ось, наприклад, цілком імовірний варіант. Дарую його як робочу гіпотезу. Якийсь волоцюга йде повз будинок і завдяки піднятій фіранці помічає в спальні двох чоловіків. Адвокат пішов. Входить волоцюга, зауважує ціпок, хапає його й убиває Олдейкра. Потім влаштовує пожежу, спалює труп і зникає.
– Але навіщо волоцюзі спалювати труп?
– А навіщо це робити Мак-Фарлейну?
– Щоб знищити докази.
– А волоцюга хотів зробити вигляд, що ніякого вбивства не було взагалі.
– Чому ж волоцюга нічого не взяв?
– Бо побачив, що з паперів для нього жодної користі.
Лестрейд похитав головою, хоча мені здалося, що вигляд у нього перестав бути таким самовпевненим.
– Якщо ваша ласка, містере Голмс, шукайте свого волоцюгу, а ми займаємося Мак-Фарлейном. Хто має рацію – покаже майбутнє. Але раджу вам, містере Голмс, звернути увагу ось на яку обставину: вдалося встановити, що не пропав жоден папірець, а Мак-Фарлейн – єдиний у світі, кому нічого не треба було брати. Бо як законний спадкоємець він і так мав усе отримати.
Цей аргумент начебто справив на мого приятеля враження.
– Не можу заперечувати, – сказав він, – що деякі обставини явно свідчать на користь вашої версії. Я тільки висловив думку, що можливі й інші. Втім, як ви слушно зауважили, майбутнє покаже. Бувайте. Якщо не заперечуєте, я сьогодні ж поїду до Норвуда, щоб переконатися, як просувається справа.
Тільки-но за інспектором зачинилися двері, мій товариш схопився з крісла й почав енергійно збиратися, як людина, на котру чекає улюблена робота.
– Передусім, Ватсоне, – говорив він, швидко одягаючи піджака, – я, як і казав, поїду до Блекгіта.
– Чому ж не до Норвуда?
– Тому що перед нами два надзвичайно