Постріл в Опері. Лада Лузіна
Читать онлайн книгу.
– не всеукраїнське, а суто київське свято, – сказала викладачка. – У ніч на Петрівки, напередодні свята святих Петра й Павла, відьми з усієї України злітаються до Києва правити свій шабаш на Лисій Горі. А сліпі жінки – відзначають свій «шабаш». Вірніше, святкували його до революції. Киянки їздили на чоловіках верхи, в усіх смислах: запрягали їх у брички й сани, примушували готувати, прати, а самі напивалися й нагулювалися на рік уперед.
– Їздили верхи? – Чуб зрозуміла, що робила теледівчина в міні – воскрешала дореволюційні традиції! – Як відьми? Я вза-агалі гадаю, відьми – ті самі амазонки. І ми, й вони сильніші за чоловіків. І ми, й вони – вільні. І ми, й вони – їздимо верхи, тільки вони на коні, а ми на мітлі. А відьмацька мітла – вза-агалі стовідсотковий фалічний символ. І Фрейд би точно зі мною погодився!
Але Зигмунда Фрейда у Вежі не знайшлося, і цю цікаву, зворушливу й класну тему ніхто не підтримав.
– Брикси мають якесь відношення до справи? – поцікавилася Катя.
Василиса зітхнула:
– Ніякого. Якщо не брати до уваги того, що Головних шабашів року всього три. Перший – 1 травня на Вальпургієву ніч, її відзначають відьми всього світу. Другий, як ви знаєте, з 6-го на 7 липня, в ніч на Івана Купала. Третій – 12-го, в жіночий день.
– Сьогодні 9-те! – підвела брови Катя. – За два дні? І це реально?
– Цілком реально, – сказала Василиса Андріївна. – Суд над вами відбудеться за два з половиною дні. Тепер ви розумієте, чому ваші Терези похитнулися?
– Але ж Килина віддала владу сама! Нам! – Суд, призначений на післязавтра, справив враження навіть на Чуб.
– Це так. – Вася заклопотано поправила бюст. – Але Акнір сказала вам правду. Існує закон. Києвиця має передати владу відьмі по крові. Найчастіше нею буває дочка або родичка. Але спорідненість – не обов’язкова умова. А от відьмацька кров – обов’язкова. Хоча цілком може бути, у вашому роду теж були відьми? – Василиса Андріївна з надією подивилася на Трьох. – Адже відьми є в роду кожної другої киянки! Шанс дуже значний. Раджу вам терміново довідатися.
– Мені нема в кого питати. Мої батьки померли. Я з тринадцяти років виховувалася в прийомній сім’ї. Співчуття ненавиджу! – зрізала Катя.
– А мій дідусь Чуб написав цілу книгу про відьом, – повідомила Даша.
– Гаразд, – позитивно оцінила творчість Дашиного діда Голова київських відьом. – Тобто книга сама по собі нічого не означає. Але якщо він її написав, можливо, його мати або бабуся, двоюрідна прабабуся, троюрідна тітка – не важливо… Хоч крапля відьмацької крові. Досить довести своє відьомство одній із вас – і Суду можна уникнути. Щоправда, й Києвицею буде визнана одна. Проте це краще, ніж… – Вася пригнічено замовкла.
– Ніж що? – схвильовано прояснила Маша.
– У нас можуть відібрати владу? – не повірила Катя.
– О ні, силу Києвиць неможливо відібрати. Ви лише самі можете її віддати.
– А якщо ми не віддамо? – випросталася Катерина Дображанська.
– Ви віддасте, –