Справа майстра-червонодеревника. Александр Красовицкий
Читать онлайн книгу.
какао і хвої.
– У вас доволі гарно, – сказала Міра після того, як чоловік привітався та відрекомендувався.
– Ох, дякую, панно! – розтягнув великого рота в усмішці Мусій Маркович Гуревич, саме так звали цього чоловіка. – Не всі у місті схвалюють ялинки – вчора якась пані говорила мені, що то бісівські традиції, але кондитерська без такої прикраси у свята – не кондитерська. Маленькі керамічні янголята зблискували у приглушеному світлі, ледь похитувалися великі скляні кулі, червоніли яскравими бантами фігурки з печива – власник кондитерської подбав про те, аби хоч естетично реабілітувати ялинку в очах аж надто активних представників церковної пастви. Міра любила ялинки. Тарас Адамович, який уже відсунув для неї жовтий оксамитовий стілець за столиком, до якого їх провів Гуревич, певно теж, бо кинув у той бік кілька захоплених поглядів.
– Я думав, поліція прийде по обіді.
– Певно, так і буде, – відповів Тарас Адамович і ледь схилив голову.
– Але ж ви сказали, що хочете побачити… – власник кондитерської чомусь стишив голос і ледь чутно проказав: – Шафу.
– Саме так, – відповів Тарас Адамович.
– Ви не з поліції? – знов гучно запитав Мусій Маркович, і чомусь подивився на Міру. – Хоча… це все пояснює… Але навіщо вам шафа?
– Я знав майстра, який виготовив її. Як вона потрапила до вас?
Хтозна-чому Мусій Маркович Гуревич розповів їм цю історію. Тарас Адамович не вимагав відвертості, не говорив звичну напівправду про службовий обов’язок, не розпитував аж надто ретельно – просто слухав розповідь стомленого кондитера із запалими очима. Гуревич запропонував тістечка до кави, і Міра, яка ще на порозі завважила неймовірної краси еклери, не змогла відмовитись. Смак не поступався оздобленню, однак дівчина встигла дістати нотатник і почала робити записи, поки власник кондитерської поволі оповідав.
– Майстер, якого ви знали, – Семен Нечипорук – сам прийшов до мене два тижні тому.
Два тижні тому Тарас Адамович був на вінницькому військовому аеродромі – розслідував справу отруєних на борту літака авіаконструктора та його дружини. Може, якби він не встряг у те розслідування, то міг би запобігти вбивству на Олегівській? Будинок Нечипорука – усього за кількасот метрів від його власного. Кудлатий собака, кімната-майстерня у глибині будинку, запах фарб і лаків для деревини – ось що спливало у пам’яті, коли думав про вбитого. Невже шафа, про яку теперішній власник говорить чомусь пошепки, стала причиною того, що трапилося?
– Це навіть добре, що ви прийшли раненько – сказав Гуревич. – Ми відчиняємо кондитерську о дев’ятій – хвилин за п’ятнадцять з’являться працівники. Тоді нам не вдалося б поговорити… кон… конф… конфіденційно.
– А це так важливо?
– Звичайно! – звів кудлаті брови Гуревич. – Якщо у місті дізнаються, що в цьому будинку є шафа, яка має стосунок до вбивства! Ви не розумієте… Мені і так доводиться борсатися у павутинні серед конкурентів.