Ну ось, я знову знайшов у Тебе рятівний притулок. За стінкою сестра і кузина розмовляють про дітей, мати і Оттла раз у раз їх перебивають, батько, зять і чоловік кузини тнуться в карти, що супроводжується сміхом, взаємними глузами, криками, смачним ляпанням карт по столу, що його часом перериває сюсюкання батька, який таким чином зображує свого онука; над усім цим тріумфально панує щебетання кенара, він ще майже пташеня, взагалі належить Валлі, але поки живе у нас, день і ніч не розрізняючи.

      Неділю я провів кепсько, незадоволений, а шум за стінкою – гідне завершення дня. Ну, а завтра знову контора, де у мене в суботу були, крім звичайних і безперестанних, ще й особливі неприємності, які завтра напевно продовжаться, щойно я туди з’явлюся. А до завтрашнього вечора ще так далеко! Кохана, як би хотів я знати подробиці про Твою роботу. (Чому, до речі, я досі не отримав рекламного проспекту? І який взагалі підсумок їхнього розсилання?) Чого, наприклад, хоче від Тебе майстер, коли тягне Тебе в фабричні цехи? З яких таких справ Тобі телефонує? Про що питають підлеглі? В яких справах і куди Ти ходиш і їздиш? Хто такий пан Гартштайн? Чи відкрився вже ваш салон диктографів на Фрідріхштрассе? Якщо ще ні, то коли Ти збираєшся закінчити його оформлення? У мене, до речі, ще одна виробнича ідея для Тебе. У готелях поряд з телефоном надавати пожильцям ще й диктограф. Не віриш? А спробуй-но! Як би я пишався, коли б моя ідея прислужилася! Я б тоді, напевно, ще 1000 ідей придумав. Та я і повинен, напевно, придумувати, якщо вже мені дозволено сидіти в Твоєму бюро. Або це так вже незвично, якщо я, просидівши цілий день з Тобою поруч, не знімаючи голову з Твого плеча, до вечора винайду яке-небудь дрібне, смішне або давно вже здійснене виробниче нововведення?

      Франц

      При світлі дня, кохана, відстань між Прагою і Берліном така, якою вона і є насправді, однак починаючи приблизно з дев’ятої вечора вона знай розтягується і розтягується просто до безкраю. І тим не менше як раз вечорами мені легше уявити, чим Ти займаєшся. Ти вечеряєш, п’єш чай, розмовляєш з матінкою, потім, прийнявши в ліжку позу мучениці, пишеш мені, після чого, сподіваюся, спокійно засинаєш. Чай Тобі не шкідливий? Не збуджує, бува? Щовечора пити цей збудливий напій! Моє ставлення до страв і напоїв, яких сам я або взагалі ніколи, або без крайньої потреби не їм і не п’ю, зовсім не таке, як можна було б очікувати. Ніщо не викликає в мені такого інтересу, як те, коли це їдять і п’ють інші. Коли я сиджу за столом з 10 знайомими і всі навколо сьорбають чорну каву, я відчуваю щось на кшталт щастя. Навколо мене може відбуватися що завгодно: диміти м’ясо, пивні гальби передаються вервечкою, соковиті