[Штамп Товариства страхування від нещасних випадків]

      Кохана, від щирого серця дякую Тобі за Твій лист. Я, хоч і без особливої причини, вже геть засумував. Адже я ж найнерішучіша людина з усіх, кого я знаю, і якщо б вже не покохав Тебе одного разу раз і назавжди, то неодмінно і надто покохав би за те, що Тебе навіть така нерішучість не лякає. Приклад з Твоєї тіткою Кларою сьогодні дуже навіть доречний, авжеж, я такий або десь такий. Ось тільки я таки не тітка, щоб від мене подібне терпіти. Сьогодні з самого ранку, ще перш ніж встати, я по неспокійному сну був у такій печалі, що від туги хотілося не стільки навіть викинутися з вікна (для такої туги навіть це було б занадто життєрадісно), скільки з нього вихлюпнути.

      Зате тепер у мене Твій лист, в зв’язку з чим, кохана, похапцем пропоную Тобі: нумо більше з жодного приводу одне на одного не ображатись, адже ми обоє – люди безвідповідальні. Відстань між нами велика, подолання її болісне, інколи й сил бракує і в першу мить не вдається зібратися. Додати сюди мою натуру, якої відомі тільки три стани: підбадьоритися, занепасти духом і тихо хиріти. Чергуванням цих трьох можливостей моє життя і вичерпується. Бідна, гідна захоплення кохана, яка наважується лізти в таке болото. Оглядаючи тридцять років свого життя, можу сказати тільки: я належу Тобі цілком.

      Франц

      Моя бідна кохана, якщо вже китайський віршик[35] набув для нас такої великої ваги, спитаю Тебе ще про одну річ. Чи звернула Ти увагу на те, що йдеться саме про подругу вченого, а не про його дружину, хоча цей вчений – напевно вже літня людина, тим часом як і те й інше, вченість і вік, здається, життю з подругою суперечать. Однак поет, який безоглядно прагнув до ситуації абсолютно завершеної, через цю недостовірність переступив. Може, тому й переступив, що недостовірності давав перевагу над неможливістю? А навіть якщо це не так, то, може, він боявся, що подібне протиставлення вченого і його дружини позбавить вірш будь-якої життєрадісності і нічого, крім співчуття до дружини, у читача не викликатиме? Справи подруги, врешті-решт, не такі вже й погані: цього разу лампа все-таки згасне, не так вже й довго вона мучилася, і веселощів у неї, схоже, наразі подостатком. А що якби це була дружина, і дана ніч була б не однією якоюсь випадковою ніччю, а типовим прикладом усіх ночей і тоді вже не тільки ночей, але усього спільного життя, життя, що все було б одним суцільним боєм за лампу? У якого читача вистачило б духу тут посміхнутися? Подруга у вірші не права, бо ж цього разу бере гору, і нічого іншого, крім як взяти гору цього разу, вона і не прагне; але що вона вродлива і хоче взяти гору лише цього разу, а з одного разу ніякого вченого переконати неможливо, то навіть найсуворіший читач їй це подарує. Натомість дружина мала б рацію завжди, і це було б вже не перемогою, а існуванням, способом життя, якого вона б вимагала і якого вчений над своїми книгами дати їй не в силах, хоча він, можливо,