Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше. Стефан Цвейг
Читать онлайн книгу.
я йому віддаюся. І тепер я пояснюю це тим, що ці заняття більшою мірою, ніж слід було, віддаляли мене від моєї природної схильності».
Вперше пізнає він у собі ревниву владу поезії, що не дозволяє вічному мрійникові віддатися ні чистому розумові, ні чуттєвому світу. Його єство вимагало ширяння між вищою і нижчою стихією: ні у світі абстракцій, ні в реальному житті не міг знайти спокою його бунтівний дух.
Так обдурила філософія того, хто смиренно постукав у її двері: замість впевненості вона дала нестійкому духові нові сумніви. Але інше, грізніше розчарування викликають в ньому поети. Вісниками радісного і повного здавалися вони йому здалеку, жерцями, які підносять серця божеству: він чекав від них підйому свого власного натхнення, від Ґете і особливо від Шиллера, якими він зачитувався ночами в Тюбінгенському інституті і чий «Карлос» був «чарівною хмарою його юності». Вони мусили, як він сподівався, допомогти йому перемогти невпевненість, дати те єдине, що просвітлює життя: піднесення в безмежність, піднесену вогняність. Але тут починається вічне непорозуміння між другим, третім поколінням і його вчителями: молодь забуває, що, хоча створене майстрами залишається вічно юним, хоча над досконалими творами мистецтва протікає час, як чиста вода по мармуру, але самі поети старіють. Шиллер став радником, Ґете – таємним радником, Гердер – радником консисторії, Фіхте – професором; їхній інтерес – я вважаю, що ця різниця досить зрозуміла – власне вже в царині не поетичної творчості, а поетичної проблематики: всі вони вже втілені у своїх творіннях, кинули якір у житті, ніщо, можливо, не стає настільки чужим і забутим для людини, як її власна молодість. Таким чином, взаємне нерозуміння зумовлено вже різницею років: Гельдерлін чекає від них натхнення, вони ж вчать його обережності, він хоче в зіткненні з ними зайнятися ще яскравіше, вони намагаються пом’якшити його полум’я. Він хоче почерпнути у них свободу, а вони намагаються забезпечити йому суспільне становище. Він хоче зміцнити свою мужність для великої боротьби, а вони (від доброго серця) схиляють його до пристосування. Він хоче бути гарячим, вони хочуть його охолодити. Так, незважаючи на душевну схильність і особисту симпатію, дві крові в їхніх жилах – розпалена і охолола – не пізнають одна одну.
Уже перша зустріч з Ґете символічна. Гельдерлін приходить до Шиллера, застає у нього літнього пана, який холодно звернувся до нього з незначним питанням, на яке він дає байдужу відповідь, – і лише увечері з переляком дізнається, що уперше бачив Ґете. Він не впізнав Ґете, – не впізнав його тоді, а в духовному сенсі не пізнав ніколи, як і Ґете не впізнав Гельдерліна: ніде, крім листів до Шиллера, протягом майже сорока років, Ґете не згадує про нього жодним рядком. І Гельдерлін був так само однобічно захоплений Шиллером, як Кляйст Ґете: кожен з них спрямовує свою любов на одного з Діоскурів[58] і з властивою молодості несправедливістю нехтує іншим. Але так само