Марго та сексот. Раїса Плотникова
Читать онлайн книгу.
допомогою чайної ложки хворому до рота. – Порошочєк… Сєйчас же…
Він дістав із кишені складальний ножичок, сів до столу і почав товкти якусь пігулку, за мить у нього в руках опинився папірець із порошком. І тут до кімнати зайшла Ксенька провідати хворого. У одній руці вона тримала ляльку-мотанку, яку точно згорнула сама, намалювавши послиненим хімічним олівцем великі очі й такі ж губи. І якщо сині очі обличчю ляльки не шкодили, то сині губи товарного вигляду не додавали. Гора кинув оком на малу, скочив на ноги і розшаркався перед дівчинкою, схиливши голову в привітанні.
– Ах, мілая баришня, я нє рєкомєндую посєщеніє. Мікроби – такіє коварниє созданія. Ну, ви мєня понялі?
Дівчина стояла каменюкою і мовчала. Тоді Гора мигцем висипав порошок у столову ложку, додав туди трохи води і, допоки Валька кривився, ковтаючи через силу ту гірку гидотну суміш, прорік, піднявши догори вказівного пальця, дивлячись на Ксеню:
– Сєгодня – порошочєк, завтра – порошочєк, а послєзавтра ми с вамі, очаровашка, будєм танцевать. І Валєнтін – тоже.
Лікар крутнувся на одній нозі довкруги себе, аж поли його легкого світлого піджака розлетілися навсібіч, і пішов до дверей, посилаючи Ксеньці рукою поцілунок.
– Моя бабуся сказала б, що шкура на ньому горить, – промовила дівчина, щойно двері за ним зачинилися. – Та він добродушний. Валь, ти як?
– Ніяк, – промимрив Валька і заліз під ковдру з головою. – Тобі ж сказали, що тут мої мікроби…
Хлопцеві не хотілося, щоб хтось бачив його таким безпорадним. Є люди, яким дуже хочеться, щоб під час хвороби їх жаліли, щоб до них ходили відвідувачі, а Вальці те не треба. Він хотів побути на самоті і якомога швидше одужати.
Як не дивно, але Ксенька зрозуміла все з пів слова і не стала діймати хлопця – пішла. Та не встиг хворий заплющити очі, як двері кімнати широко розчинилися і голос діда Прокопа сколихнув не тільки фіранку на вікні, а й електричну лампочку, яка висіла під стелею на звичайному перекрученому дроті.
– Так, шантрапа, а тепер я буду тебе лєчіть. Давай, підіймайся і за мною!
– Діду, я не можу. У мене немає сили.
– А я тобі плече підставлю. Якщо треба, Валєрку покличемо. Метода у мене безпрограшна. Скажу тобі по секрету, коли прийшлося жити на Дальнєм Востокє, навчився у одного шамана таку, як у тебе, хворь виганяти на раз.
Він допоміг стати онукові на ноги, які достобіса тремтіли, накинув на хлопця ковдру, бо у того й зуби клацали на всю хату, і повів малого за собою. На вулиці їх побачила Ксенька і потеліпала слідом, біля сараю старий Прокіп пригальмував і вишкірився на дівчину:
– Ану марш отсюда! Чого шпіониш? Хоча, стій!
Він припер Вальку до дерев’яних одвірок, шаснув у сарай, вмить повернувся і тицьнув Ксені в руку гумову, затерту до чорноти ляльку.
– Німецька, щоб ти знала! Я її беріг, бо думав, що в мене внучка буде, а сама бачиш, лобуряки.
Він по-діловому підморгнув дівчині і, затягши Вальку в сарай, зачинив