Марго та сексот. Раїса Плотникова
Читать онлайн книгу.
будете в свій законний вихідний день, а зараз без шуму й гаму вперед на трудовий подвиг!
– Хто це? – тільки й встиг запитати дядько, не допивши свого пива і викотивши здивовані очиська на лоба.
– Та хто-хто… Це велика шишка із райкому партії. Тільки вирядився, ба, як! Під колгоспника… Зазвичай у костюмчику на два ґудзика, а тут… – сказав інвалід і тепер уже заблимав очима, бо всі сподівання на другий келих пива корова язиком злизала.
Керівник, одягнутий у кирзові чоботи, з куфайкою через плече, яка у таку спеку тільки муляла людям очі, а хазяїну руку, стояв на дверях твердинею. Із-за його спини по обидві сторони випурхували міліціонери і культурно, не в шию, почали виводити із пивної зали бажаючих чи то причаститися, чи похмелитися. Їх саджали в легендарний «воронок», наче якихось порушників правопорядку, що викликало шквал запитань і нарікань.
– Що це за безпридєл? Куди ви нас забираєте? – запротестував дядько з кошиком, коли і його взяли під білі ручки. – Мені сьогодні ще на роботу треба, я ж сторожем у Вільшанці працюю.
– Не переживайте. У кожного буде справка, що такий-то працював у колгоспі «Перемога» на сільгоспроботах. Пива вам не обіцяю, а куліш тітка Саня на бригаді уже варить, – діловито розпоряджався партійний керівник. – Ми ж якраз у ваш колгосп їдемо, тільки не у Вільшанку, а далі…
– І який це – мій колгосп? Немає у мене колгоспу, їй-бо, немає. То я в колгоспі є, а його в мене немає.
– Поговори мені… То й твій Бог не виручить. Ти повинен колгосп любити більше, ніж свого Бога. І колгоспників…
– Таке скажете… Любити Бога набагато ліпше, ніж людину. Бог такий, яким ми його уявляємо, а людина така, як є, й іншою бути не може.
– Хлопці, ведіть вже цього боголюба до гурту! – спересердя гаркнув партієць до міліціонерів.
І тут, не зважаючи на перелякані очі мамки Олі, із-за прилавка горошиною викотилася Ксенька з пиріжком у руці. Дівчинка беззастережно постала перед чиновником і заявила:
– А чого це ви тут командуєте? Тут моя мама головна!
– Ха-ха… Що це за пуцьвірінок? І що він тут робить?
– Ви що, не бачите? Я тут пиріжок їм. І ніякий я не пуцьвірінок – я дівчинка, і звати мене Ксеня. А ще я онука своєї бабусі, а вона каже, що гострити зуби на чуже – гріх. А ви гострите… От!
Ксенчина мама стояла, схопившись за пивний насос, ні жива ні мертва. Безногий, затуливши обома руками рота, беззвучно реготав. Дядько з кошиком поміж ніг і недопитим келихом пива у лівій руці хрестився правицею. А працівник райкому махав головою, як загнузданий кінь…
– А там уже – як оселедців, – розрядив ситуацію міліціонер, який зайшов з вулиці до «Чайної». – Ми з вами не поїдемо, бо сісти нікуди.
– Пофортунило сьогодні товаришу колгоспнику, – сказав райкомівець. – Будемо рушати. Вас допоки назбираєш, так і сонце з гори покотиться.
Діти прожогом вискочили з «Чайної», побачили «воронок» і вклякли, тримаючись за руки. Вони помітили за заґратованим