Марго та сексот. Раїса Плотникова
Читать онлайн книгу.
бо майже зашторені вікна пропускали світло досить неохоче. Малеча зробила кілька кроків… Праворуч за столом, у самісінькому кутку, сиділи дві жінки: підтоптана з рудим-прерудим дрібним перманентом на великій круглій голові й висока, ставна, яка й сидячи вивищувалася над цим білим і водночас похмурим простором. Саме – над простором, а не в просторі. Ксеньці здалося, що то справжня казкова королева. Так-так, та сама королева, про яку їй нещодавно читала книжку мама. І щоб там не казав Валька, а у малої найкраща в світі матінка, бо вона читає казки… А в тих казках живуть ось такі величні королеви з грандіозними зачісками.
І звідкіль дитині було знати, що ця висока синьо-чорна зачіска у «королеви» споруджена із вичорнених урзолом кіс, які вже мали посріблені нитки дочасної сивини. А свою пряму, ніби вирізьблену різцем майстра, спину і королівські плечі жінка поставила супроти вітру існування, щоб не зігнув її так, як вже згинав не раз. Та й що могла знати шестирічна бестія, яку з дитячого садочка запевнили, що вона живе в такому райському «есесері», якого нема ніде в білому світі.
Величава жінка їла якусь страву, тримаючи в руках виделку та ножа. Діти дивилися на неї чотирма широко розкритими очиськами, а вона навіть оком не кинула в бік малих приходьків. Зате якась висока молода тіточка вже летіла летом через усю білосніжну залу так, що навіть вітерцем взялася важка і теж біла штора на вікні.
– Що ви тут робите? Ану йдіть звідсіль! Негайно йдіть, а то зараз дядю Яшу покличу, – гаркнула вона суворим, навдивовижу чоловічим баритоном.
Валька уже точно б рвонув навтьоки, але мала Ксенька припаялася до його руки цупкими пальцями і стояла як вкопана. Про дядю Яшу в місті не чув тільки глухий. Цей легендарний міліціонер, начальник дитячої кімнати, тримав у руках усіх неповнолітніх пробийголів, безхатьків, лінюхів, шахраїв – порушників порядку.
– Що ти тут робиш, мала? – ще суворіше гримнула на неї тіточка.
– Дивлюся! – огризнулася Ксенька.
– Куди дивишся?
– На королеву, щоб ви знали… А хто ви, щоб кричати на мене?
– Де ти її побачила? – скривила губи жінка. – А я, щоб ти знала, адміністратор.
– Адміністратор… Яке чудне слово! Я такого ще не знаю, тітко.
І мабуть, саме оте слово «тітко» виявилося фатальним, бо адміністраторка схопила Ксеньку за руку і потягла до дверей. Дівчинка за великим рахунком не дуже й пручалася. Вона вже намірилася йти звідси, але все ще озиралася на «королеву», та як не дивно, царствена жінка так жодного разу і не глянула в бік колотнечі. Її пряма спина не згиналася навіть над тарілкою, з якої вона брала виделкою маленькі шматочки страви й обережно посилала їх в яскраво напомаджений рот з чітко окресленими контурами губ.
Опинившись перед входом в приміщення, Валька й Ксенька, як по команді, озирнулися, задерли голови догори і повільно в унісон по складах прочитали напис «Ресторан Сула». Багатозначно подивилися одне одному в очі… Так от куди вони врепіжилися! Дівчина знову ретельно