Цент на двох. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
також, здавалося, мав таке ж саме хутро над верхньою губою та на підборідді, увірвався в магазин і кинувся до Кароліни.
– Нарешті я знайшов вас, – вигукнув він. – Я шукав вас по всьому місту. Спробував зателефонувати вам додому, а ваш секретар сказав мені, що наскільки йому відомо, ви відправились до книжкового магазину під назвою «Мунлайт…».
Кароліна роздратовано обернулася до нього.
– Я вас найняла, щоб слухати ваші спогади? – відрізала вона. – Ви мій репетитор чи мій брокер?
– Ваш брокер, – зізнався оброблений хутром чоловік, дещо розгубившись. – Прошу пробачення. Я прийшов дізнатися щодо пакета акцій тієї фонографічної компанії. Я можу продати по сто п’ять.
– То зробіть це.
– Дуже добре. Я просто думав, що мені краще…
– Ідіть і продайте. Я розмовляю з онуком.
– Дуже добре. Я…
– До побачення.
– До побачення, мадам. – Оброблений хутром чоловік зробив легкий поклін і поспішив з магазину у деякій розгубленості.
– Що стосується тебе, – сказала Кароліна, звертаючись до онука, – залишайся там, де стоїш, і мовчи.
Вона звернулася до Мерліна й окинула його вже не таким недружнім поглядом. Потім вона посміхнулася, і він теж усміхнувся. В одну мить вони обидва зайшлися надтріснутим, але від того не менш спонтанним сміхом. Вона схопила його за руку і потягнула на інший бік магазину. Там вони зупинилися, подивившись один на одного і дали волю ще одному довгому приступу старечих веселощів.
– Це єдине, – зітхнула вона з певною переможною зловтіхою – єдине, що приносить щастя таким старим людям, як я, – це почуття, що вони можуть змусити інших людей ходити навколішки. Бути старим і багатим та мати бідних нащадків – це так само весело, як бути молодими й красивими та мати потворних сестер.
– О, так, – посміхнувся Мерлін. – Я знаю. Я вам заздрю.
Вона кивнула, підморгнувши йому.
– Востаннє, коли я була тут сорок років тому, – сказала вона, – ви були молодим чоловіком, який дуже хотів би ходити навколішки.
– Я дійсно був таким, – зізнався він.
– Мій візит, мабуть, багато для вас значив?
– Це дійсно так, – вигукнув він. – Я думав… я спершу не думав, що ви справжня людина.
Вона засміялась.
– Багато людей вважали мене надприродною істотою.
– Але зараз, – схвильовано продовжував Мерлін, – я розумію. Розуміння приходить до нас, старих людей, адже нічого вже не має значення. Зараз я розумію, що той вечір, коли ви танцювали на столі, ви були нічим іншим, як моєю романтичною мрією про вродливу і порочну жінку.
Її старі очі поринули далеко, а голос звучав як відлуння забутого сну.
– Як я танцювала того вечора! Я пам’ятаю.
– Ви провокували мене. Я був майже в обіймах Олівії, а ви закликали мене бути вільним і зберігати повну міру молодості та безвідповідальності. Але здавалося, що попередження з’явилося в останній момент. Занадто пізно.
– Ви дуже старі, – сказала