Цент на двох. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
яйця тим, хто цього року вперше прийшов на службу. Навколо них із захопленням вилися дві дюжини чудово доглянутих дітей дуже багатих батьків – благопристойні й виховані, що сяяли, як блискучі коштовності на пальцях їхніх матерів. Сентиментальність вимагає описати й дітей бідняків? Так, але ж діти багатих – чистенькі, пахучі, виплекані країною, і, головне, з голосами м’якими й тихими.
Маленькому Артуру – дитині представників середнього класу, виповнилося п’ять. Непримітний, непомітний, з носом, який назавжди змарнував надію на грецьку бездоганність, він міцно тримався за теплу липку руку своєї матері, а з іншого боку, у натовпі, що розходився додому, рухався Мерлін. На П’ятдесят третій вулиці, де стояло дві церкви, затори були найбільшими й найщільнішими, тому їхнє просування стало настільки неспішним, що навіть маленький Артур не мав ані найменших труднощів, щоб рухатись разом з усіма.
Раптом Мерлін помітив, як відкритий автомобіль найглибшого багряного кольору, з гарною нікелевою обробкою, повільно ковзає вздовж бордюру і зупиняється. У ньому сиділа Кароліна.
Вона була одягнена в чорну обтислу сукню з корсажем з орхідей на талії й високі рукавички лавандового кольору. Мерлін здригнувся, а потім боязко втупився в неї. Вперше за вісім років від свого одруження він знову зустрів цю дівчину. Але дівчини вже не було. Її фігура була стрункою, як ніколи, або, можливо, не зовсім стрункою, бо певна хлоп’яча підступність, якийсь нахабний підлітковий вік пішов шляхом першого цвітіння її щік. Але вона була гарна, сповнена гідності й чарівними лініями двадцяти дев’яти років. Вона сиділа в машині з такою ідеальною доречністю і самовладанням, що змусила його, затамувавши подих, спостерігати за нею.
Раптом вона усміхнулася – усмішкою колишньою та яскравою, як сама Пасха та її квіті, більш м’якою, ніж будь-коли, але не тією – повною сяйва і вічних обітниць – першою усмішкою тоді у книгарні дев’ять років тому. Це була холодніша усмішка, розчарована і сумна. Але вона була досить м’якою, щоб змусити декількох молодих чоловіків у вишуканих костюмах зняти високі капелюхи з набріоліненого волосся й збаламучених, підійти, кланяючись, до борту її автомобіля, де її лавандові рукавички ніжно торкалися їхніх сірих. До цих двох приєднався ще один, а потім ще два, поки навколо машини не утворився натовп, який швидко розростався. Мерлін почув, як молодий чоловік поруч говорив своєму, можливо, досить привабливому супутнику:
«Пробач мені на мить, я маю з кимось поговорити. Іди прямо. Я наздожену».
Протягом трьох хвилин кожен сантиметр автомобіля, спереду, ззаду та збоку, був зайнятий людьми – чоловіками, кожен з яких намагався скласти речення, досить розумне, щоб знайти шлях до Кароліни через потік розмови. На щастя для Мерліна з одягом маленького Артура саме в цей момент щось трапилось, і Олівія поспіхом відвела його убік до якоїсь будівлі для проведення деяких невідкладних ремонтних робіт, тож Мерлін міг безперешкодно спостерігати