Цент на двох. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
яку повністю поглинула її нова таємниця.
– Як справи? – казала Кароліна. Це ж треба, мабуть, найкрасивіший метрдотель у неволі. Занадто шумно? Дуже прикро. Щось із цим треба зробити. Джеральд, – звернулася вона до чоловіка праворуч, – метрдотель каже, що занадто багато шуму. Звертається до нас, щоб це припинилося. Що мені сказати?
– Тс-с, – відповів Джеральд зі сміхом, – тс-с!
І Мерлін почув, як він додав трохи тихіше:
– Буржуазія буде вся переполохана. Це ж місце, де клерки вчать французьку.
Кароліна випросталась з раптовою тривогою.
– Де тут клерки? – закричала вона. – Покажіть мені клерка!
Це, здавалося, дуже звеселило вечірку, бо всі вони, включаючи Кароліну, спалахнули від сміху. Після останнього сумлінного, але відчайдушного нарікання метрдотель по-гальськи знизав плечима і відійшов від них.
Як всі знають, ресторан Пульпата має незмінну респектабельність табльдота. Це не місце для веселощів в загальноприйнятому розумінні. Відвідувач приходить, п’є червоне вино, розмовляє, можливо трохи більше і трохи голосніше, ніж зазвичай, під низькими, задимленими стелями, а потім йде додому. Ресторан закривається о дев’ятій тридцять, точно, як годинник; поліцейському виплачують зароблене і видають додаткову пляшку вина «для місіс», гардеробниця передає чайові в загальну касу, а потім темрява ховає маленькі круглі столи з-під погляду життя. Але сьогодні ввечері у Пульпата було незвичне схвилювання – схвилювання, якого досі не траплялося. Дівчина з рудим, фіолетового відтінку волоссям, вскочила на стіл і почала танцювати на ньому.
– Sacre nom de Dieu! Злізьте звідти! – закричав метрдотель. – Припиніть музику!
Але музиканти вже грали так голосно, що вони цілком мали право удати, що не чують його наказу; колись вони самі були молодими, тому вони грали голосніше і веселіше, ніж будь-коли, а Кароліна танцювала граціозно і бадьоро. Її рожева зі складками сукня кружляла навколо неї, її гнучкі руки кружляли у плавних жестах у наповненому димом повітрі.
Група французів за столом поруч зірвалася на аплодисменти, до яких приєдналися інші, і за мить кімната наповнилася плесканням та криками; половина, що обідала, стояла на ногах, поступово скупчуючись, а на околицях поспішно викликаний власник давав невиразні голосові свідчення свого бажання якомога швидше покінчити з цією справою.
– …Мерлін! – гукнула Олівія, прокинувшись нарешті. – Яке порочне дівчисько! Пішли звідси!
Зачарований Мерлін слабко протестував, що рахунок ще не сплачено.
– Все добре. Поклади на стіл п’ять доларів. Я зневажаю цю дівчину. Я не можу на неї дивитися.
Вона встала і потягнула Мерліна за руку.
Безпорадно, не вимовляючи ані слова, але з відвертим небажанням, Мерлін піднявся, та отупіло пішов за Олівією, в той час, коли вона пробиралася крізь маревний галас, який наближався до своєї найвищої точки й загрожував стати справжнім і незабутнім заворушенням. Покірно він взяв пальто і, спотикаючись, здолав пів дюжини сходинок, діставшись до вологого