Цент на двох. Фрэнсис Скотт Фицджеральд
Читать онлайн книгу.
та недбайливості, дозволив своїй зовнішності набути вигляду занедбаного саду. Він прийняв червону фетрову феску як символ свого занепаду. З часів своєї юності він був відомий як «модник», починаючи з дня закінчення технічного училища у Нью-Йорку, де його знали як відвертого поціновувача доброго стану одягу, волосся, зубів і навіть брів, і де він навчився корисного мистецтва складання чистих шкарпеток носок до носка і п’яти до п’яти в конкретній шухляді своєї шафи, яка була відома як шухляда для шкарпеток.
Ці речі, як він відчував, допомогли йому завоювати своє місце серед величної пишності «Мунлайт Квіл». Через це він не став виробником «скринь, корисних для зберігання речей», чому він затамувавши подих був змушений навчатися в технічному училищі, і не продавав їх усім, хто мав необхідність у таких скринях, – цілком можливо, власникам похоронних бюро. Проте, коли прогресивна «Мунлайт Квіл» стала антикварною «Мунлайт Квіл», він вважав за краще поринути разом з нею, і тому дозволив своїм костюмам невпорядковано збирати пил з повітря, і став нерозбірливо кидати шкарпетки в шухляду для сорочок, шухляду для спідньої білизни і навіть взагалі повз шухляди. Не рідко у його новій недбайливості ставалося так, що він відправляв до пральні чистий одяг, якого він жодного разу не вдягав, – така собі звичайна ексцентричність збіднілих парубків. І це все відбувалося у присутності його улюблених журналів, які в той час були ущент наповнені статтями успішних авторів, спрямованими проти жахливого нахабства приречених на бідність, зокрема такого, як купівля придатних для носіння сорочок та м’яса доброї якості, і того, що вони віддавали перевагу серйозним інвестиціям в ювелірні прикраси, а не вкладам у поважні банки під чотири відсотки.
Це справді був дивний стан справ, прикрий для багатьох гідних і богобоязливих людей. Вперше в історії республіки майже будь-який негр на північ від Джорджії міг отримати здачу з доларової банкноти. Але оскільки в цей час цент швидко наближався до купівельної спроможності китайського убу і ставав такою річчю, яку ви лише час від часу випадково отримували після сплати безалкогольного напою, та міг використовуватися лише для з’ясування вашої точної ваги, це, мабуть, не було таким вже дивним явищем, як може здаватися, на перший погляд. Однак, для Мерліна Грейнджера це був занадто дивний стан речей, щоб спонукати його здійснити той крок, який він здійснив – небезпечний, майже мимовільний крок, запропонувавши міс Мастерс «руку та серце». Більш дивно, що вона прийняла його пропозицію.
Це було в суботу ввечері в ресторані Пульпата, і пропозиція виникла за пляшкою води вартістю в 1,75 долара, що була розведена вином.
– Вино змушує мене почуватися трохи шокованою, а вас? – весело запитала міс Мастерс.
– Так, – відповів Мерлін розгублено. А потім, після тривалої й значущої паузи: – Міс Мастерс… Олівія, я хочу вам щось сказати, якщо ви вислухаєте мене.
Шок міс Мастерс (яка здогадувалась, що відбувається) зростав, поки не стало здаватися,