Знак Саваофа. Олесь Ульяненко
Читать онлайн книгу.
вихованням, у забезпеченій родині. Одне це означало для мешканців архіпелагу третього світу те ж саме, що велика синя зірка запалилася несподівано в степах, – одна-єдина на чорне провалля неба. Хочу – сяду, хочу – враз потону в помийниці марнославства, зійду за туалетом і буду висвічувати кому завгодно, що принаймні було близьке до істини, доки вона, Ілона, не второпала прихованого змісту, а читай, відверто цинічного проживання свого дарованого життям проміжку часу. Констатація грішить тупим аморфним перегуком слів, однак вона на цьому розумілася більше, ніж її ровесники. Але повторимо з неприємною для когось акцентацією, що вона народилася в дуже забезпеченій родині, а не просто багатій. Вона належала до небагатьох мажорних сімейок, які дозволяли вставити поперек слово самому Першому секретарю, а потім Президенту, і при цьому залишитися не тільки при чільній посаді, а навіть посісти в очах суспільства ще більшої шани, отримати якусь медаль чи відзнаку. Батько у неї мав роботу, а вірніше, посаду директора авіабудівного заводу. Це був кремезний сільський здоровань, що тяжко, але не досить довго вибивався у люди. Принаймні дрочити йому випало всього років п'ять чи шість, а все тому, що його батько чи якийсь родич потрапив під час Другої вітчизняної в концтабір і був там найсправжнісіньким капо, табірним начальством тобто, вважай, інтелігенцією. Різниці для совєтів аж ніякої не було, де ти влаштувався капо, в Аушвіці чи Майданеку, головне, ти відлинював від роботи та виконання обов'язку наглядача десь на Соловках. Зачасту це нудні справи та непотрібні, але вирішувалися довго, коли зважити на нетерплячку, ну, таку, як похолостити державну казну. Але вона мало спочатку на цьому розумілася. Хоча від народження вже була дорослою, і навіть мати одягала її спочатку в строгі штани, майже по-хлоп'ячому, а потім у свої дорослі сукні, перекроєні власноруч. По її народженню, до її мінімального подорослішання та змужніння, якщо підходить сюди таке слово, батько сягнув усіх величей тодішнього успіху, що обумовлюється та гарантується владою, а тому в її життя входили знамениті і менш відомі люди, як двірникові входять ужиття сміттярі та збирачі пляшок. До цього вона звикла, а ще більше до балачок на всілякі заземлені теми, політичні теми, заборонені теми. Припустімо, слово «смерть» для неї звучало якимось зачарованим хоралом голосів у кришталевих небесних сферах: дівчинка часто любила дивитися на небо, напевне, когось копіюючи, бо, як заведено, всі у сім'ї були атеїстами і моралістами найвищого, найвишуканішого польоту, але це не основне. Дотикання до містичного слова «смерть» пронеслося тремтячою щасливою смугою через усе її дорослішання, а потім затихло, полишивши на її свідомості відбиток першого поцілунку чи першої ночі, коли позбавили дівочості. Тільки тихого вересневого полудня, ще не притрушеного вітром, до неї долетіло це слово. Це був моложавий генерал, з сивими скронями, достатньо молодий, щоб завести не один роман, з чистим поглядом хронічного алкоголіка, якому чини та нагороди, присутність владної