Знак Саваофа. Олесь Ульяненко
Читать онлайн книгу.
і поруч з цим дужим чоловіком із втомою переможеного солдата на присадкуватому чолі. Той, про кого вона думала і мріяла, перечепився дорогою і впав, так і не діставшись до неї. Але вона більше його не бачила. Того дня генерал, як і всі чоловіки, упився, а першим набрався Митрофан, що бувало не так рідко, але здебільшого він мав коняче здоров'я, невтримну оловічу снагу. Генерал Паша, так його називали, похитуючись, відмагаючись від допомоги хазяйки, поплівся у свою кімнату, тобто відведену особисто для гостей, і зустрів у напівтемному прикарабку двоє палаючих очей, від подиву чи ляку навіть наполовину протверезів, видаючи булькаючі звуки. Тоді він видав щось подібне до переможного оклику упнувся губами, пашучи диким перегаром, смачним поцілунком у розтулені зовсім по-дорослому уста, вправно заліз під спідницю, стягнув до колін мереживні трусики з Ілони і спробував щось зробити, але нічого не вийшло. І виною не лише спиртне. Позаду виринуло безпристрасне обличчя Нори, гордовите, з чітким профілем, справжньою аристократичною блідістю, з тілом, що уквітчувалося красивими грудьми, обтягнутими туго білим светром, а тому Паша сказав, напевне, подумавши щось: «Пардон», – і зник за важкими дубовими дверима. Так, вона більше його не бачила. Але від того дня для неї увійшло в кров, вона свідомо записала у своєму щоденнику каліграфічним почерком: «Секс і смерть».
Перекреслила і дописала: «Смерть і секс, ніякого кохання». Ілона свідомо викинула з пам'яті те, що Норка покликала її, коли вона в задумі дивилася на рвання хмар, усміхаючись у себе дивно, зачаровано, і поманила її, прискаючи зі сміху: о, коли вони сміялися, то були дійсно подібними, хоча останнє часто викликало у Митрофана підозри, бо всі у сім'ї біляві, а, подивись, ось Ілона майже тобі мадярченя, красива і холодна, видно, жорстока і хтива, навіть спльовував через плече, коли думав про неї, але для того, щоб не зурочити. А тоді вони зазирнули у вікно. Генерал Паша лежав на дивані й мастурбував з зачарованим виглядом гордого обличчя, яке годилося для фотокарток, а не для подібних споглядань чи відвідин. Перед ним стояла якась картинка, і він раз від разу повертав голову. Видавалося, що голову повертає пам'ятник, щонайменше бюст. Ілона мимоволі підняла до грудей руки, і вихопилося у неї: «Дурепа!» Але вже за хвилину вони нічого не пам'ятали, а просто сміялися, сміялися просто так. Пізніше, через багато років, у ліжку з однією особою невиразної статі, вона автоматично увімкне телевізор і побачить чеченського бойовика з натхненним обличчям, і почує його промову, в якій ішлося про те, що він власноручно, з великим задоволенням відрізав голову генералу Паші. Відрізав повільно, щоб той кричав і всирався, сцяв і благав. Різав кишеньковим, московського виробництва ножиком з авіаційної сталі. За муки чеченського народу. Магомет єдиний пророк і так далі. На екрані затріпотіли чорно-білі кадри, з'явилося обличчя Паші, зараз подібного на залізничного бомжа, з заслинявленим ротом, сльозливими очима, вузьким набалушеним чолом, посіченим