Будинок на Аптекарській. Ольга Саліпа
Читать онлайн книгу.
які та тримала спеціально для виходу на ярмарок, і вийшла слідом за Людвігом і Стефаном.
З боку Аптекарської чулося звичне для цієї місцевості ґелґотання гусей – тут, біля торгових рядів, місцеві звозили до одного з купців з цілого міста яйця і живих птахів, і ті надривали горло, чекаючи своєї участі. У ресторані «Слон», як завжди у цю пору, грав живий оркестр, і його мелодія, змішавшись із ґелґотанням гусей і іржанням коней чийогось візника, створювала справжню вечірню какофонію Проскурова.
Люди прогулювалися Олександрівською здебільшого парами. Самотніх перехожих зустріти можна було рідко. Хіба чийсь служка біг до магазину Журавльова за шматком шинки на вечерю чи до Шейнбарга за гасом. Інших нагальних справ у Проскурові в такий час не було.
Людвіг і Стефан із гасовими ліхтарями у руках, не взявши коней, пішки пішли вгору Аптекарською. На вулиці смеркало. Михайлина накинула на голову капюшон від плаща і пішла вздовж плацу, на якому вдень проводив муштру піхотний полк. Людвіг зі Стефаном попіднімали комірці сюртуків і натягнули кептарі на очі так, що їх обличчя годі було й побачити. У вечірніх сутінках вони скидалися на таких, що шукають пивну чи мебльовані кімнати для ночівлі. Трохи далі обоє погасили ліхтарі і рухалися в цілковитій темряві.
Біля будинку Ніренберга, одного із знаних у місті купців, чувся якийсь рух. Михайлина зупинилася і вдивилася в темінь. Здавалося, чорна стіна поглинула Людвіга і Стефана й тепер рухалася, як дриглі, від легенького вітру.
На якусь мить в одному з вікон будинку Ніренберга засвітили лампу, і слабкий відблиск впав перед домом. Михайлина зрозуміла, що то була ніяка не чорна хвиля, а невелика купка людей. Здалося, що розглянула там обличчя ювеліра Грінберга, купця Громштейна, але чи справді це були вони?
– Стій! – почула чоловічий голос за спиною, і майже в ту мить хтось різко схопив її за руку. Михайлина стерпла. Вона стояла не надто близько біля Людвіга зі Стефаном, але й навряд чи вони впізнали б її у такому вбранні, але бути викритою не хотілося.
– Пішли, – солдат, що ледь стояв на ногах від якогось хмільного напою, витер рукавом губи. – З яких ти гостьових кімнат?
Михайлина не раз чула, як чоловіки пережартовувалися щодо справжнього призначення гостьових кімнат над рестораном «Слон» та їм подібних. Солдат, що сплутав її з повією, нахилився вперед і простягнув руку, щоб скинути з неї капюшон. Жінка скористалася моментом і щосили штовхнула його в груди. Від несподіванки той похитнувся і впав, а Михайлина кинулася тікати.
Коли добігла додому – впала на постіль і притисла подушку до грудей: де зараз Людвіг? Що за збори у тому будинку? Чи й справді він їй вірний?
Михайлина не раз чула, що деякі чоловіки збираються, щоб порозважатися із розпусними дівками, але щоб її Людвіг, та ще й з сином?
Коли той повернувся додому – не чула. Вранці уважно оглянула його одяг, обнюхала сорочку, вистежуючи аромат чужої жінки. Нічого.
Питати про справи вечірні сенсу не