Три мушкетери. Александр Дюма
Читать онлайн книгу.
жив на вулиці Феру, за два кроки від Люксембурзького палацу. Його апартаменти складалися з двох маленьких, пристойно умебльованих кімнат у будинку, хазяйка якого, ще молода і досить вродлива жінка, марно позирала на нього ніжно й обнадійливо. У цьому скромному помешканні можна було помітити залишки колишньої пишноти. Наприклад, на стіні висіла багато оздоблена шпага, яка, судячи з манери виконання, належала ще епосі Франциска I і ефес якої, прикрашений дорогоцінними каменями, коштував напевне не менше двохсот пістолів. Проте навіть коли було зовсім сутужно, Атос не погоджувався віддати її в заставу або продати. Ця шпага тривалий час не давала спокійно спати Портосові. Він не пошкодував би й десяти років життя за право стати її власником.
Одного разу, збираючись на побачення з якоюсь герцогинею, Портос навіть спробував позичити цю шпагу в Атоса. Атос мовчки вивернув кишені, зібрав усе, що було в нього коштовного: шпильки, пряжки, золоті ланцюжки – і запропонував їх Портосові. Що ж до шпаги, сказав він, то вона прикута до стіни і залишить її тільки тоді, коли її власник покине це помешкання. У будинку, крім шпаги, був ще портрет знатного вельможі часів Генріха III, вбраного надзвичайно вишукано, з орденом Святого Духа на грудях. Людина, зображена на портреті, мала з Атосом деяку схожість, якісь спільні родинні риси, які вказували на те, що цей вельможа, кавалер королівських орденів, був його предком.
І нарешті, була ще скринька чудової ювелірної роботи, прикрашена таким самим гербом, що шпага і портрет. Скринька стояла на виступі каміна і своєю пишнотою різко контрастувала з рештою умеблювання. Ключ від цієї скриньки Атос завжди носив з собою. Але якось він одчинив її при Портосові, і той міг побачити, що в скриньці була лише купа якихось листів та паперів. Певно, то було любовне листування і сімейний архів.
Портос мешкав у великій і на вигляд розкішній квартирі на вулиці Старого Голубника. Щоразу, проходячи з кимось із приятелів повз свої вікна, в одному з яких завжди стояв Мушкетон у парадній лівреї, Портос підводив голову і, вказуючи рукою нагору, пояснював: «А це мої апартаменти!» Але застати його вдома нікому ще не щастило, він ніколи нікого не запрошував до себе, і ніхто не мав уявлення про те, які справжні багатства приховані за цим розкішним фасадом.
Що ж до Араміса, то він наймав помешкання з трьох кімнат – вітальні, їдальні та спальні. Спальня, що містилася, як і решта кімнат, на першому поверсі, виходила вікнами в маленький тінистий садок, густа зелень якого робила їх недосяжними для цікавих очей.
Як улаштувався д’Артаньян, ми вже знаємо і встигли познайомитися з його слугою, шановним Планше.
Д’Артаньян за вдачею своєю був дуже цікавий, як, до речі, й усі ті, хто не байдужий до інтриг. Він робив усе можливе і неможливе, щоб дізнатися, ким же таки насправді були Атос, Портос і Араміс, бо, як неважко було догадатися, за цими прізвиськами усі вони приховували свої дворянські імена. Особливо Атос, у якому за кілька льє можна було впізнати справжнього