Три мушкетери. Александр Дюма
Читать онлайн книгу.
а, прибравши сумирного вигляду, лагідно відповів:
– Не забувайте, мій друже, що я маю ввійти в лоно церкви і тому всіляко уникаю світських утіх. Хусточку, яку ви бачили, мені не подарували, її забув у мене один з моїх приятелів. Я змушений був її сховати, щоб не скомпрометувати їх обох – його і даму, яку він кохає… Що ж до мене, то я не маю і не хочу мати коханки, беручи за приклад мудрого Атоса, в якого, так само як і в мене, немає дами серця.
– Але якого біса, адже ви поки що не абат, а мушкетер!
– Швидше за все, людина, яка тимчасово виконує обов’язки мушкетера, мій любий. Як каже кардинал – мушкетер проти волі. Але в душі я служитель церкви, повірте мені. Атос і Портос утягли мене в цю справу, щоб хоч якось розважити. Річ у тім, що саме тоді, коли я мав узяти сан, у мене трапилася невеличка неприємність з… А втім, це вам зовсім не цікаво, і я тільки забираю у вас дорогоцінний час.
– Навпаки, мені це дуже цікаво! – вигукнув д’Артаньян. – І зараз я абсолютно вільний від усіх справ.
– Так, але мені вже час молитися, – сказав Араміс, – потім мені треба буде скласти кілька віршів, що про них просила пані д’Егільйон. Після цього я мушу зайти на вулицю Сент-Оноре, щоб купити рум’ян для пані де Шеврез. Як бачите, мій любий друже, на відміну від вас, я дуже поспішаю.
І Араміс, привітно потиснувши руку своєму товаришеві, попрощався з ним.
Д’Артаньян, хоч як намагався, так більше нічого і не довідався про своїх нових друзів. А тому вирішив вірити всьому, що розповідають про їхнє минуле, втім, сподіваючись на більш певні та повні відомості в майбутньому. Нині ж Атос удавався йому Ахіллом, Портос – Аяксом[25], а Араміс – Йосифом[26].
Тим часом життя тривало, і не можна сказати, що для молодих людей воно було нудним і нецікавим. Атос грав і, як завжди, програвав. Але він ніколи не позичав у своїх друзів жодного су, хоч його гаманцем вони користувалися постійно. І якщо він грав на слово честі, то вже наступного дня, о шостій годині ранку, посилав розбудити свого кредитора, щоб повернути йому вчорашній борг.
Портос грав час від часу. У дні, коли його супроводжував успіх, він ставав піднесеним і зухвалим. Та програвши – зникав на кілька днів невідомо куди, а тоді з’являвся, помітно зблідлий і схудлий, але з грошима в кишені.
Що ж до Араміса, то він не грав ніколи. Він був найнікчемніший мушкетер і найнудніший співтрапезник, який тільки може бути. Він завжди кудись поспішав. Іноді, в розпал званого обіду, коли захмілілі від вина і захоплені розмовою учасники застілля збиралися ще дві-три години посидіти за столом, Араміс, поглянувши на годинник, підводився і, вибачливо усміхнувшись, прощався з присутніми, щоб устигнути, як він говорив, на зустріч з якимсь ученим богословом. Іншим разом він квапився повернутися додому, щоб попрацювати над дисертацією, і просив друзів не заважати йому.
І щоразу, коли таке траплялося, Атос усміхався своєю чарівною і трохи сумною усмішкою, яка так пасувала до його благородного обличчя,