Три мушкетери. Александр Дюма
Читать онлайн книгу.
не пояснювала. Казала, щоб я зачекав, – я й чекав.
– Так, ревнивцем вас назвати важко, мій любий пане Бонасьє! – зауважив кардинал.
«Він називає мене «мій любий пан Бонасьє», – подумав галантерейник. – Хай йому біс, але мої справи, здається, йдуть на краще!»
– Могли б ви впізнати двері, куди вона входила?
– Так.
– Ви запам’ятали номери будинків?
– Так.
– Назвіть їх.
– Номер двадцять п’ять на вулиці Вожирар і номер сімдесят п’ять на вулиці Лагарп.
– Чудово, – сказав кардинал, і, взявши зі столу срібний дзвіночок, він подзвонив.
Увійшов офіцер, якого кардинал випровадив на початку своєї розмови з Бонасьє.
– Сходіть по Рошфора, – пошепки наказав Рішельє, – хай він негайно прийде, якщо тільки повернувся.
– Граф тут, – сказав офіцер. – І настійно просить ваше преосвященство його прийняти.
«Ваше преосвященство! – ледве чутно повторив Бонасьє, який знав, що так звичайно називали пана кардинала. – Ваше преосвященство!»
– Хай він зайде! – вигукнув кардинал. – Хай зайде!
Офіцер швидко вибіг з кімнати, як це робили всі слуги кардинала, що завжди слухняно виконували його накази.
«Ваше преосвященство!» – шепотів Бонасьє, дурнувато лупаючи очима, сповненими жаху.
Не минуло й п’яти секунд, як пішов офіцер, а двері відчинилися знову, і з’явився новий відвідувач.
– Це він! – вигукнув Бонасьє.
– Хто – він? – спитав кардинал.
– Той, хто викрав мою дружину!
Кардинал подзвонив удруге. З’явився той самий офіцер.
– Відведіть цього чоловіка і здайте солдатам, які його привезли. Хай він почекає, поки я знову його викличу.
– Ні, ваша світлосте, ні, це не він! – розпачливо вигукнув Бонасьє. – Я помилився! її викрав інший, зовсім не схожий на цього! Цей добродій – чесна людина!
– Заберіть цього ідіота! – гримнув кардинал.
Офіцер узяв Бонасьє під руку й вивів до передпокою, де на нього чекали вартові.
Відвідувач провів Бонасьє нетерплячим поглядом і, тільки-но двері зачинилися за ним, швидко підійшов до Рішельє.
– Вони бачились, – мовив він.
– Хто? – спитав кардинал.
– Вона і він.
– Королева і герцог? – вигукнув Рішельє.
– Так.
– Де?
– У Луврі.
– Ви в цьому певні?
– Цілком.
– Хто вам сказав?
– Пані де Ланнуа, котра, як ви знаєте, безмежно віддана вашому преосвященству.
– Чому вона не повідомила про це раніше?
– Чи то випадково, чи то запідозривши щось, але королева залишила пані де Сюржі ночувати в себе в спальні і потім цілий день не відпускала її.
– Ну що ж… Нас переграли. Спробуємо взяти реванш.
– Не турбуйтеся, ваша світлосте. Я докладу всіх зусиль.
– Як усе це сталося?
– О пів на першу ночі королева сиділа зі своїми придворними дамами…
– Де саме?
– У своїй спальні…
– Далі.
– …тут