Три мушкетери. Александр Дюма
Читать онлайн книгу.
що королева?..
– Королева дуже зніяковіла і сказала, що напередодні вона зламала одну з підвісок, тож мусила віддати її своєму ювелірові, щоб той полагодив.
– Треба зайти до королівського ювеліра і переконатися, чи так це насправді.
– Я вже був там.
– І що сказав ювелір?
– Ювелір ні сном ні духом не знає ні про які підвіски.
– Чудово, Рошфоре! Отже, не все ще втрачено і, можливо… можливо, на нас чекає перемога.
– Я певний, що геній вашого преосвященства…
– …зможе виправити усі дурниці, які накоїв його шпигун, чи не так?
– Саме це я й хотів сказати, якби ваше преосвященство дозволили мені закінчити мою думку.
– Ви вже знаєте, де переховувалися герцогиня де Шеврез та герцог Бекінгем?
– Ні, ваша світлосте. Мої сищики не змогли нічого рознюхати.
– А я знаю.
– Ви, ваша світлосте?
– Так. У всякому разі, догадуюсь. Один з них весь час перебував у будинку номер двадцять п’ять на вулиці Вожирар, другий, або друга, в будинку під номером сімдесят п’ять на вулиці Лагарп.
– Чи бажає ваше преосвященство, щоб я наказав арештувати їх обох?
– Гадаю, що вже пізно. Вони, скоріше за все, встигли звідти втекти.
– І все-таки, не зайве було б перевірити…
– Візьміть із собою десяток моїх гвардійців і обшукайте обидва будинки.
– Слухаюся, ваше преосвященство.
І Рошфор вибіг з кабінету.
Залишившись один, кардинал на якусь мить поринув у роздуми, потім подзвонив утретє.
На порозі з’явився той самий офіцер.
– Приведіть арештованого! – наказав кардинал.
Пана Бонасьє знову ввели до кабінету. Офіцер за знаком кардинала вийшов.
– Ви обдурили мене, – суворо мовив кардинал.
– Я? – вигукнув Бонасьє. – Щоб я обдурив ваше високопреосвященство!..
– Ваша дружина, йдучи на вулицю Вожирар і на вулицю Лагарп, заходила зовсім не до торговців полотном.
– А до кого ж вона заходила, Боже правий?
– Вона зустрічалася з герцогинею де Шеврез і герцогом Бекінгемом.
– Так… – підтвердив Бонасьє, намагаючись щось пригадати, – ну звичайно ж! Ваше високопреосвященство має цілковиту слушність. Я неодноразово висловлював свій подив з приводу того, що торговці полотном мешкають у таких будинках – у будинках без вивісок. І щоразу на моє зауваження дружина чомусь починала сміятись. О, ваша світлосте, – продовжував Бонасьє, падаючи до ніг його високопреосвященства, – ви й справді кардинал, великий кардинал, геній, перед яким усі схиляються!
Хоч якою мізерною була перемога над таким пішаком, як Бонасьє, проте кардинал якусь мить втішався нею. І саме цієї миті йому спала на думку непогана ідея. Його вуста скривилися в посмішку, і він простягнув галантерейникові руку.
– Підведіться, мій друже, – сказав він. – Ви порядна людина.
– Кардинал торкнувся моєї руки, я торкнувся руки великої людини! – вигукнув Бонасьє. – Великий кардинал назвав мене своїм другом!..
– Так, мій друже, так! – мовив кардинал