Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
на милість переможців, але капітан був переконаний, що Радянський Союз свято дотримається пунктів конвенції про військовополонених.
(Вацлав Радзишевський не знав, що Сталін відмовився підписувати Женевську конвенцію, тим самими прирікши і своїх полонених, і чужих на незавидну долю. Не знав і капітан, що вже через місяць він буде заарештований органами НКВС і навіки зникне у череві радянської каральної машини. Востаннє його ім’я згадується в документах на переведення із Козельського табору до Катині під Смоленськом.)
Шеренговому Богданові Вовку пощастило більше. Потрапивши у полон, він отримав таку необхідну йому медичну допомогу і разом з усіма був відправлений на схід.
Берестейська фортеця повністю перейшла під контроль Червоної армії.
5
Просити Верховну Раду Союзу РСР прийняти Західну Україну до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, включити Західну Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки з тим, щоб з’єднати український народ в єдиній державі, покласти край віковому роз’єднанню українського народу.
Нова влада прийшла у Перетин непомітно. Вулицями Львова, Тарнополя чи Станіславова їхали диковинні легкі танки, які не звиклим до подібного городянам здавалися неймовірною технікою; місцеві комуністи, ті, котрим пощастило залишитися на Західній Україні й не потрапити у молох політичних репресій, організували визволителям радісну зустріч; невідь-звідки з’явилося так багато червоних прапорів, що склалося враження – ми вас довго чекали (як з’ясувалося вже скоро, це були лише нижні частини біло-червоного польського прапора), а у таких селах, як Перетин, Вишів чи Бобровиці, все залишалося так само, як до того.
Першу звістку про нову владу привіз Кость Смолій, вірніше гайовий приїхав разом з нею.
Десь у перших числах жовтня біля брами Білецьких зупинився чорний автомобіль, з котрого вийшов Кость. Разом з ним авто покинуло ще двоє, причому один з прибулих був військовий. Кость показав рукою на хату Білецьких, після чого військовий віддав йому честь і разом з цивільним попрямував до обійстя. Кость вже хотів було піти додому на лісничівку, як почув, що його кличуть. Озирнувся. На обійсті Ребриків стояли Василь Вовк із зятем Данилом й махали йому руками.
Кость озирнувся, подивився, як його попутники говорять з переляканою Катериною Білецькою, і зайшов до Ребриків.
– Слава Богу! – привітався він.
– Навіки слава, Костю! – відказав Василь Вовк і потис йому руку.
Те саме зробив Данило Солтис.
– Кого ти привіз до Катерини? – запитав старий Вовк, киваючи головою на обійстя навпроти.
– Та не до цьотки вони приїхали!
– А до кого тоди?
– До Маруськи!
Василь недовірливо скривився:
– Розказуй!
– Та тут і розказувати