Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
таких слів у Катерини опустилися руки. Вона не плакала – всі сльози у неї закінчилися, ще коли чекала свого чоловіка Тому з австрійського полону, лише повторювала:
– Бідний мій Степанку! Не зовижу більше тебе!
У такому стані її застала Марія, що саме вийшла з хати. Побачивши незнайомих і застиглу матір, вона кинулася до неї.
– Що сьи стало, мамо? – запитала вона.
– Нема більше нашого Степана, доню! Забили єго, як твого чоловіка! – відказала Катерина.
Марія нарешті підвела очі на чоловіків.
– Хто ви такі? – запитала вона. – Що вам треба?
– Ми до вас, Маріє Фомівно! – сказав цивільний. – Мене звати Георгій Руденко, а зі мною товариш Таланов. Нам дуже шкода, що ми принесли вам таку тяжку новину. Ми знаємо про вашого чоловіка, котрий також віддав своє молоде життя за те, щоб ви жили в єдиній сім’ї радянських народів.
– Що вам треба? – повторила своє запитання Марія.
– Ми пропонуєм вам, товаришко Макуха, стати нашим представником у навколишніх селах.
Марія з-під лоба подивилася на Руденка.
– То є як? Війтом, чи що?
– Війта вже не буде! Замість нього буде голова сільської ради, і ми хочемо, щоб ним були ви, товаришко Макухо!
– Але ж я не вмію керувати! – розгублено відказала Марія.
– Це нестрашно! Вам у допомогу ми пришлемо людину, котра буде секретарем партійного осередку.
– А у нас немає комуністів! – повідомила жінка.
На це Руденко усміхнувся.
– Вы будете первой! – замість нього відповів військовий.
– Головне, щоб ви захотіли, – мовив Руденко. – Нам дуже важливо, щоб місцевими людьми керувала віддана нам людина!..
Секретарем ще поки що відсутнього партійного осередку новоствореної Вишівської сільської ради виявився сорокарічний виходець з Миколаєва. Звали його Андріан Котельников. Побачивши безпорадну Марію Макуху, що сиділа у кімнаті, котру ще місяць тому займав війт Макар Пашко (чому той був невимовно радий, адже вже давно хотів піти на спочинок), новий парторг вирішив поки що не просто допомагати, а керувати самому, звичайно не забуваючи, що номінально головою сільради є вона. І найпершим рішенням нового парторга стало розпорядження зібрати населення місцевих сіл на мітинг.
– Де ви зазвичай збираєтесь? – запитав Котельников.
Його російська мова була незвичною для Марії, але тим не менше зрозумілою.
– Біля церкви після відправи, – повідомила вона.
– Забудьте про церкву! – категорично відказав Котельников. – Відтепер ніяких зв’язків із цим розсадником мракобісся бути не може! У Радянському Союзі церква відділена від держави, тобто від нас із вами, товаришко Макуха! Ми з вами держава!
– Але ми не Радянський Союз! – обережно заперечила Марія.
– Ось тому і треба зібрати людей! – зауважив Котельников. – Тимчасове управління Львова виступило з ініціативою скликати Народні Збори Західної України.
– А що то таке?
– Народні