Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик

Читать онлайн книгу.

Галицька сага. Невиправдані надії - Петро Лущик


Скачать книгу
церкви.

      Отець Петро нахмурив брови. Він іще пам’ятав той день, коли йому повідомили, що віднині школа відділена від церкви, тому в новій радянській школі не місце предмету релігії. Тепер же до цього додалася заборона вчителям відвідувати службу.

      А Яків продовжував:

      – То все новий директор школи! Він зібрав усіх вчителів і змусив підписатися під папером, що вони попереджені: якщо їх зобачать у церкві чи на якихось релігійних святочних зібраннях, то зразу будуть звільнені з роботи. А далі ви самі знаєте, отче!

      Петро Лісович знав. Попри свою думку, він усе ж відзначив, що спочатку позитивні зрушення все ж були і вони стосувалися саме школи. Найперше, що було зроблено: місцева школа одразу стала семиліткою і – нарешті – українською. З усіх вчителів лишилася одна Оксана Смоляр, решта були поляками, тому й були змушені залишити школу. Натомість приїхали нові вчителі, здебільшого молодь зі Східної України. Щоправда, навіть така сумнівна ейфорія минула досить скоро, коли у школі з’явився новий директор. Геннадій В’ячеславович Лагутін був корінним росіянином, до приєднання Західної України працював у Москві, вчителем не був, працював у Наркомпросі[11], але за наказом приїхав сюди. Звичайно, посада директора сільської школи аж ніяк не була підвищенням, але Лагутін на перше місце ставив свою приналежність до більшовицької партії, а вже потім можливість розмірковувати над своїм становищем. До того ж, бажання робити це у нього не було. Зате була мета: перетворити цю територію на взірець прихильності до радянської влади.

      Саме про директора Геннадія Лагутіна і прийшов застерегти Яків Смоляр.

      – Отче, хочу вас попередити: Оксана просила переказати вам, що директор хоче закрити нашу церкву.

      Почуте не стало новиною для Петра Лісовича. Він знав, що, окрім відділення школи від церкви, були закриті усі католицькі газети та журнали, у монастирів забирали землі, з котрих ті отримували доходи, заборонили священникам відвідувати шпиталі. Хоч питання закриття греко-католицьких церков і не стояло як головне і повсюдне, все ж у деяких парафіях особливо завзяті директори та комуністи на свій страх і ризик намагалися зробити це самостійно.

      – Директор школи казав, що ви, отче, маєте дуже великий вплив на людей, – продовжував Яків.

      Отець Петро гмикнув. Що ж, похвала противника іноді навіть приємна! Але не у цьому випадку.

      – Отче, будьте осторожні! – говорив Яків Смоляр. – Ви ж знаєте, що тепер люди сьи боють і переживають за себе.

      – Всьо буде добре, Якове! Йдіть додому і подякуйте Оксані за те, що попередила, – сказав Лісович. – Будемо сподіватися, що Господь не допустить цього.

      Хоч він і спробував заспокоїти колишнього гайового (от тільки чи вдалося це йому?), сам все ж відзначив, що подібний перебіг аж ніяк не неможливий. Розумів отець Петро, що швидше за все тільки неймовірний авторитет Митрополита Андрея Шептицького стримує Сталіна від рішучих дій. Але киру Андрею вже сімдесят чотири роки, він не покидає


Скачать книгу

<p>11</p>

 Народний Комісаріат освіти (рос.).