Галицька сага. Невиправдані надії. Петро Лущик
Читать онлайн книгу.
Можливо, у сто разів важче за тих, хто у холоді, голоді й муках буде терпіти у сибірах, але ми маємо зберегти нашу віру, наші храми, нашу паству. Бо приїде хтось зі Сходу, то й втратимо навіть нашу мову богослужінь! Ви бували коли-небуть на Волині?
– Ні, не приходилося.
– Там хоч і православна віра, автокефальна, але священники там залишилися ще від царя. Хоч і церковно-слов’янською співають, але все одно чуєш московщину. Ми не можемо того допустити!
Петро Лісович продовжував сидіти нерухомо, затим запитав:
– А ви?
Йосип Сліпий зітхнув:
– Я єпископ греко-католицької церкви, тому мій перехід у православ’я знищить її. Як і ви, отче, я маю випити цю чашу до кінця, – сказав він. – От тільки не знаю, чия чаша буде більш гіркою – моя чи ваша!
1940 рік
7
Відповідно до постанови РНК Союзу РСР від 5 грудня 1939 р № 2010—558сс Рада Народних Комісарів Союзу РСР постановляє:
1. Затвердити інструкцію Народного Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР про порядок переселення польських осадників із західних областей УРСР і БРСР.
2. Затвердити представлене НКВС Положення про спецпоселення і трудове влаштування осадників, яких виселяють із західних областей УРСР і БРСР.
3. Зобов’язати Наркомлісу СРСР забезпечити підготовку до прийому, розміщення, улаштування та трудове використання переселенців-осадників, які направляються на роботу в лісову промисловість.
Двері рипнули, і Данило Солтис, мерзлякувато зіщулившись, вийшов надвір. Міцний мороз, тріск котрого відчувався навіть через шибки хати, нагрітої ще звечора п’єцом, дещо попустив, але не настільки, щоб забути про нього. Данило подивився на чисте холодне небо, на котрому низько висіло сліпуче сонце. Сьогодні знову буде холодно, але, дай Боже, щоб не повернулися грудневі морози. Напевне, мало у Перетині знайдеться яблунь і вишень, які зазеленіють навесні! Зовсім вимерзли дерева! Треба садити нові, а коли вони дадуть перші плоди, одному Богу відомо!
Данило запалив файку, глибоко затягнувся і відчув, як у груди потекло приємне тепло. Хотілося так стояти довго, але сьогодні у нього багато роботи у кузні, а треба ще попоратися по господарству. Данило заправив кожуха, поправив на голові кучму і подався до стайні, де вже нагадувала, що пора годувати, корова.
Він встиг вхопитися за засув дверей, як почув за спиною скрип снігу. Оглянувся. До нього спішив сусідський Гриць Мороз, весь розхристаний і простоволосий.
– Вуйку Данило! – мовив він, забувши навіть привітатися.
– Ти чого такий вигнавсьи на мороз? – сердито запитав Данило. – Хочеш горичку получити? Чи думаєш, що твій «родич» тебе пощадить?
Лише тепер Гриць, мабуть, помітив, як він одягнутий. Юнак на ходу заправив кожуха, підняв комір, щоб хоч так захистити голову.
– Що там в тебе стреслосьи? – допитувався Данило.
– А ви нічого не чули? – здивовано запитав Гриць.
– Що я мав чути? Та говори скорше і йди додому, бо простудишсьи!
– З