.
Читать онлайн книгу.
не надто вірю, що ти й сам щось тямиш!
І Орленя запхало голову під крило, ховаючи посмішку, а дехто з птахів захихотів уголос.
– Я збирався сказати, – ображено мовив Додо, – що найкраща штука, щоб висохнути, – це Партійні Перегони.
– А що це – Партійні Перегони? – спитала Аліса (не те щоб їй справді так уже кортіло дізнатися, але Додо зробив таку паузу, начеб чекав чиїхось слів, та ніхто інший, здається, не збирався розтуляти рота).
– Ну, – сказав Додо, – це простіше показати, ніж пояснити.
(А якщо ви захочете якось і самі спробувати цю штуку зимової днини, то я розкажу вам, як Додо усе це влаштував.)
Спершу він намітив маршрут – таке собі коло («Насправді форма не має значення», – запевнив Додо), а тоді розташував усе товариство тут і там уздовж дистанції. Не було ніяких «На старт! Увага! Руш!», натомість кожен починав бігти, коли йому спадало на думку, й так само сходив з дистанції, коли йому було до вподоби, тож було нелегко визначити, коли саме змагання закінчиться. Проте після півгодинки біганини, коли всі вже майже повністю висохли, Додо несподівано вигукнув:
– Перегони закінчено!
Усі скупчилися довкола нього, відсапуючись та запитуючи: «Ну, так хто ж переміг?» Щоб відповісти на це запитання, Додо був змушений поринути в тяжкі роздуми й довгенько стояв, притиснувши пальця до чола (в такій позі можна часто побачити Шекспіра на портретах), поки інші чекали, затамувавши подих. Перегодом Додо сказав:
– УСІ перемогли, й усі мають отримати призи.
– Але ж хто має нам ті призи вручити? – поцікавився цілий хор голосів.
– Ну, ясна річ, що ВОНА, – відповів Додо, тицяючи пальцем в Алісу.
Усі одразу ж з’юрмилися довкола неї, навперебій вигукуючи: «Призи! Призи!» Аліса зовсім розгубилася, розпачливо засунула руку в кишеню й витягла звідти коробку з цукатами (на щастя, солона вода не потрапила досередини), якими й почала нагороджувати бігунів. Цукатів виявилося рівно по одному на кожного.
– Але ж чекайте, вона сама теж має отримати нагороду, – зауважила Миша.
– Само собою, – розважливо погодився Додо й повернувся до Аліси. – Що іще завалялося у твоїх кишенях?
– Тільки наперсток, – невесело відповіла та.
– Давай-но його сюди, – скомандував Додо.
Усі знову скупчилися довкола Аліси, тоді як Додо урочисто вручив їй наперсток зі словами:
– Чи не зволите ви прийняти в дарунок цей елегантний наперсток?
На завершення цієї коротенької промови всі загукали Алісі привітання.
Дівчинці все це здалося зовсім безглуздим, але всі вони мали такий поважний вигляд, що засміятися Аліса не наважилася, а оскільки не знала, що сказати, то просто кивнула головою і взяла наперсток з усією врочистістю, на яку лишень спромоглася.
Наступною проблемою стало поїдання цукатів, позаяк великі птахи жалілися, що навіть не розкуштували свої, зате менші пташечки похлиналися, і їх доводилося ляскати по спинах. Та хоч би як там було, врешті все закінчилося, й товариство