Аліса в Задзеркаллі. Льюис Кэрролл
Читать онлайн книгу.
Будь ласочка, не робіть таких мін, дорогенький мій! – вигукнула вона, цілковито забувши, що Король не може її чути. – Ви так мене смішите, що я вас ледве тримаю! І не розкривайте так широко рота! Туди весь попіл залетить… ось тепер, я думаю, ви досить чистий! – додала вона, пригладжуючи Королю волосся та ставлячи на стіл поруч із Королевою.
Король миттю повалився на спину і лежав зовсім нерухомо. Аліса трохи занепокоїлася тим, що вона наробила, і пішла по кімнаті, шукаючи, чи немає десь води, якою вона могла б його побризкати. Проте їй не трапилося нічого, окрім каламарика з чорнилами, а коли повернулася з ним до столу, то побачила, що Король уже опритомнів і тепер розмовляє з Королевою переляканим шепотом – таким тихим, що Аліса заледве розбирала, про що мова.
Король казав:
– Запевняю тебе, моя люба, я похолов до самих кінчиків моїх вусів!
На що Королева відповіла:
– Нема в тебе ніяких вусів.
– Жах цієї миті, – продовжував Король, – його я ніколи, НІКОЛИ не забуду!
– Чого ж, забудеш, – сказала Королева, – якщо не зробиш собі нотатку на пам’ять.
Аліса з чималою цікавістю дивилася, як Король дістав із кишені велетенського записника і почав у ньому базграти. Несподівана витівка спала їй на думку, й вона затисла кінець олівця, що трохи стирчав у Короля поза плечем, і стала писати замість нього.
Бідний Король виглядав геть спантеличеним і нещасним та якийсь час мовчки борюкався з олівцем. Проте Аліса була для нього засильною, і врешті бідолаха натужно видихнув:
– Люба! Я справді МАЮ обзавестися тоншим олівцем. З цим я зовсім неладен упоратися, він пише всілякі речі, яких я не мав на увазі…
– Які такі речі? – спитала Королева, зазираючи до записника (Аліса написала там: «БІЛИЙ ЛИЦАР[1] СПОВЗАЄ ПО КОЦЮБІ. ВІН ПОГАНО ТРИМАЄ РІВНОВАГУ»). – Але ж це не запис ТВОЇХ почуттів!
Біля Аліси на столі лежала книжка, і поки вона сиділа, поглядаючи на Білого Короля (адже вона все ще трохи хвилювалася за нього й тримала чорнило напоготові, щоб покропити бідаку, якщо той знов надумає зомліти), то перегортала сторінки, шукаючи місце, яке вона могла б прочитати: «Але тут усе якоюсь незнайомою мовою», – сказала дівчинка сама до себе.
Це було щось на такий зразок:
Нутханзак
икрущоБ. корічепдан вуБ
,ідгосоп в илирзирГ
,икрівш ясилагицруб І
.ідов у икьлург воМ
Якийсь час вона ламала над цим голову, та зрештою в неї зародилася блискуча ідея:
– О, та це ж Задзеркальна Книжка, ну звісно! Якщо я піднесу її до Дзеркала, слова стануть правильними.
І Аліса змогла прочитати ось такий вірш:
Казнахтун
Був надпечірок. Бощурки
Гризрили в посогді,
І бурцигалися швірки,
Мов грульки у воді.
«Мій сину, бійсь Казнахтуна,
В хрумло йому не лізь!
Обходь гніздище Бубуна
Та Бузузвіра
В Англії шахова фігура, яку ми звемо конем, називається лицарем. –