Аліса в Задзеркаллі. Льюис Кэрролл
Читать онлайн книгу.
наче словник!
Аліса знов зробила реверанс, бо з Королевиного тону їй здалося, що та ТРІШКИ образилася. Деякий час вони крокували в тиші, поки не вийшли на низенький пагорб.
Кілька хвилин Аліса стояла мовчки, озираючи краєвид, – і прецікавий краєвид, треба сказати. Поперек місцини від краю до краю бігли маленькі струмочки, а земля між ними була розкреслена на квадрати низенькими зеленими живоплотами, що тяглися від струмка до струмка.
– Присягаюся, земля розділена, як величезна шахова дошка! – сказала врешті Аліса. – Тут би мали бути люди, які рухаються туди-сюди… І вони справді є! – втішено додала дівчинка, і серце її забилося швидше від захвату, коли вона продовжила: – Тут триває грандіозна гра в шахи… на цілий світ… якщо ЦЕ взагалі світ, зрештою. О, як це весело! Як би я ХОТІЛА бути однією з них! Я би погодилася навіть бути Пішаком, тільки б мені дозволили приєднатися… хоча, звісно, бути Королевою мені б СПОДОБАЛОСЯ більше.
З цими словами Аліса трохи знічено подивилася на справжню Королеву, але її співбесідниця тільки приязно посміхнулася та сказала:
– Це легко влаштувати. Ти можеш бути Пішаком Білої Королеви, якщо хочеш, бо Лілі ще занадто мала, щоб грати. Зараз ти починаєш із Другого Квадрата, а коли дійдеш до Восьмого – станеш Королевою…
Саме цієї миті вони чомусь почали бігти.
Аліса так ніколи й не змогла зрозуміти, обмірковуючи все це пізніше, чого ж вони зірвалися з місця: все, що вона пам’ятала, так це те, що вони бігли рука об руку, й Королева мчала так швидко, що Аліса ледве спромагалася не відставати. Але Королева однаково продовжувала скрикувати: «Хутчіш! Хутчіш!», проте Аліса відчувала, що вже НЕ МОЖЕ бігти швидше, хоч у неї й не вистачало сил про це сказати.
Найбільше дивувало те, що дерева й інші речі довкола них взагалі не змінювали своїх місць: як би швидко вони не гнали, нічого не проминало повз. «Цікаво, чи всі ці речі рухаються разом з нами?» – подумала бідолашна спантеличена Аліса. Королева ніби прочитала її думки, бо прокричала:
– Хутчіш! Не намагайся говорити!
Не те щоб в Аліси було на думці ГОВОРИТИ. Вона почувалася так, ніби не зможе говорити вже ніколи, – так сильно вона засапалася. Але Королева все одно кричала: «Хутчіш! Хутчіш!» – і тягла її вперед.
– Ми вже хоч наближаємося? – спромоглася видихнути Аліса.
– Наближаємося! – повторила Королева. – Та ми пробігли повз іще десять хвилин тому! Хутчіш!
І вони якийсь час бігли мовчки, тільки вітер свистів в Алісиних вухах, як їй здавалося, трохи не здуваючи волосся з її голови.
– Зараз! Зараз! – кричала Королева. – Хутчіш! Хутчіш!
І вони помчали так стрімко, що зрештою почало здаватися, ніби вони несуться крізь повітря, ледве торкаючи ногами землю, аж поки раптом, у ту мить, коли дівчинка вже майже позбулася сил, вони зупинилися, й Аліса виявила, що сидить на землі, засапана та очманіла.
Королева прихилила її до дерева і сказала турботливим тоном:
– Тепер можеш трохи відпочити.
Аліса