Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков
Читать онлайн книгу.
тобі доброї ночі, – відповіла Лінда, встаючи з землі й, обтрушуючи одяг, попрямувала до свого намету.
Матвій ще трохи полежав, намагаючись розгледіти сузір'я Стрільця, але, як не намагався, не зміг уявними лініями намалювати хоч якусь подобу. Міріади зірок зливалися в єдиний візерунок на цьому нічному небесному покривалі. Звуки джунглів знову почали притягувати увагу, і щоб не заснути прямо на землі, Матвій піднявся, і попрямував до свого намету. Перед сном він вирішив обійти табір. Всі давно вже спали і тільки двоє вартових біля вогню несли свою нічну вахту. Тиша джунглів непроглядним мороком спустилася на їх тимчасовий притулок. Ніщо не порушувало спокій групи, і Матвій з легкою душею відправився відпочивати. У цю ніч він заснув швидко, попри рев хижаків, який відлунням розносився по тропічному лісі. Напевно, далася взнаки фізична втома, та й свіже прохолодне повітря робило свою справу.
За своїм звичаєм Матвій прокинувся за двадцять хвилин до світанку. Він вийшов з намету, облив себе водою з умивальника і попрямував до яскравого палахкотіння багаття, щоб привітати чергових. На його превеликий подив, одним з них виявився Куідель.
– Ви ж несли вахту вчора! – вигукнув Матвій, підійшовши ближче. – Мені здається, це не дуже справедливий графік, і це до того ж таки, що я просив Володимира внести й мене до списку.
– Мені не складно, – спробував пом'якшити Куідель запал Матвія, – я сам наполіг, щоб мене ставили щоночі в другій половині.
– Навіщо? – поцікавився Матвій, сідаючи поруч.
– Я прошу вибачення, – перебив їх інший черговий, висунувши голову зі спального мішка, – до світанку зовсім недовго, а я дивлюся, ви не маєте наміру більше лягати. Може, дозволите мені піти до намету і трохи поспати? – звернувся він до чоловіків.
– Звичайно, – погодився Матвій, – йдіть, відпочивайте, а ми з Куіделем досидимо до світанку.
Зізнатися, Матвій був радий, що йому випала нагода поспілкуватися з індіанцем віч-на-віч.
– Так чому ви хотіли чергувати саме в другій половині ночі? – повторив він запитання, коли другий черговий зникнув в темряві свого намету.
Індіанець невимушено знизав плечима.
– Мене привчили до цього з дитинства. Батько розповідав, що найкраще наше тіло відпочиває з моменту заходу сонця і до півночі, – відповів Куідель. – У цей час потрібно спати, тоді воно насититься і відновиться якомога найкраще. У мирний час всі люди нашого племені лягають незабаром після заходу, а встають ще до світанку бадьорі й відпочилі, готові приступити до своїх справ.
Матвій замислився. Як же цей образ життя відрізнявся від шаленого ритму великих міст з його гучним нічним життям. Ось чому багато сучасних людей сидять на стимуляторах, типу кофеїну або енергетиків, їх організм просто не має можливості відновитися.
– Ти згадав про своє плем’я, – обережно почав Матвій. – Чому ти не з ними?
– У джунглях живе багато племен, з одними ми живемо в лагоді, з іншими – воюємо. В одній з таких битв я потрапив у полон, але мені пощастило втекти. Бігти я міг тільки