Ярославна. Валентин Чемерис
Читать онлайн книгу.
трагічно завершить своє молоде життя, і три дочки.
Найстарша зосталася невідомою на ім’я (була віддана за князя Мстислава Ростиславича). В іменно-особовому покажчику до Літопису Руського названо 27 Мстиславів – все руські князі. Ім’я Мстислав було популярним княжим ім’ям на Русі. Старша дочка Ярослава Осмомисла була віддана за Мстислава – у хрещенні Федір, – Ростиславича Хороброго, помер 1180 року, був князем новгородським, білгородським, вишгородським – князь куди пошлють? – смоленським, знову новгородським, великим князем київським – дуже недовго, – знову білгородським, втретє новгородським.
Найменша Вишеслава була жоною Одона, сина великого князя польського Мешка ІІІ Старого, а середня, Єфросинія, або Фросенька, улюблениця батька, юне-юне дівча, ставши жоною Ігоря Святославича Новгород-Сіверського, на віки прославилась як Ярославна зі «Слова о полку Ігоревім».
А заміж вона йшла як Єфросинія.
Єфросинія Ярославна Осмомисл, як звали-прозивали її батька, княгиня Галицька. Вона була, як і мати її – проста й відкрита. Навіть ще простіша і ще відкритіша за княгиню Ольгу. Тож мати іноді казала: ти, мовляв, не нашого, не княжого роду. Ти наче з простого роду, з отих, що люблять співати, веселитися і ніколи не сумують – що б там не було. Бо ж – простолюд.
Єфросинія й справді завше собі щось наспівувала. Такою, мабуть, вдалася. Жила, як наче б із піснею на устах і народилася. Не в князів, а в простій родині, бо нічого в неї гордовитого і на позір не було. Щира й відкрита, без потайної думки – вона всім подобалась. Особливо своїм голоском і своїми піснями. З ранніх дівочих літ, звідтоді, як ще піддівком безтурботним була, вже знала багацько пісень – від няньок своїх, простолюдинок навчилася. А голосок у неї – то, казали, від небес.
А часом, як хотілося співати (а співати їй завжди хотілося, хоч у радощах, хоч у печалях-зажурі, тоді ще більше тягло до співів), а потрібної пісні під випадок не траплялося, сама щось там придумувала. Казали, гарно в неї виходило – просто ліпота! Пісняркою, сказано ж, вона була від небес. Іноді наспівувала про те, що бачила, що її схвилювало чи привабило… Ласкаво сяяло сонечко – співала про сонечко, повівав вітерець – про вітерець, гримів молодий грім-громенко в Карпатах – співала про нього, молодого грома-громенка, наставала весна – співала про весну, надходило красне літечко – про красне літечко… Жита половіли – про жита співала, пташки щебетали – і про їхній щебет співала, наче сама пташкою-серпокрилкою була… І ловко в неї виходило, бо сама була, наче пісня вкраїнська. Почувши її голосок, люди казали:
– Княгиня наша вже соловейком співає…
А ще вона знала багато прикмет, що межи людьми ходять, замовлянь. Наче від руських ведунів чи волхвів
їх набралася. Казала, що замовляннями вона й хвороби лікувала, настрій людям гарний дарувала. Лихо від хрещених та молитовних відводила. Буцімто її замовляння, так вірили, мають чаклунську силу. Від замовлянь її, ще казали, і рани швидше гояться, і серце добрішим стає. А ще кров уміла замовляти, аби та зупинилася і з рани більше не текла. Замовить добре слово