Я не можу зрозуміти,

      Де подівся дон Фернандо.

      Десь він зник, бо захопився

      Переслідуванням маврів.

      Розшукати брата треба.

      До твоїх я послуг завжди.

      Тут, на цьому бойовищі,

      Що скоріш могилу братську

      Нам нагадує і може,

      Безумовно, з повним правом

      Зватися вертепом смерті,

      Ти один лишився з маврів:

      Всі здались чи повтікали.

      Ти не втік – твій кінь конає

      У пилюці, з рота піну

      Вивергає він криваву —

      І твоїм життям віднині

      Тут, на полі, де змішались

      Трупи вершників і коней,

      Тільки я розпоряджаюсь.

      Я радію перемозі,

      Що мені віщує славу, —

      Жаль лише, що не гвоздики

      Бойовище прикрашають,

      А червоною від крові

      Нині вся округа стала.

      О, якби ж то людські очі

      Зроду цих страхіть не знали,

      Не дивились на руїни

      І не бачили страждання,

      І поля не червоніли,

      А були у зелень вбрані!

      Я тебе своїм завзяттям

      Переміг у рукопашній

      І з усіх численних коней,

      Що без вершників зостались,

      Вибрав скакуна баского:

      Він мені спочатку здався

      Сумішшю вогню та вітру,

      Тільки іншої він масті.

      Кінь цей – бездоганно білий,

      І тому вода вважає,

      Що зі снігу це створіння

      І вона йому за матір.

      Отже він прудкий, як вітер,

      Наче блискавка, прекрасний,

      Білосніжний, наче лебідь,

      Мов змія, верткий та жвавий,

      Незрівнянний у гонитві,

      В битві – гордий і безстрашний:

      Грива на вітру тріпоче,

      Сила чується в іржанні.

      На його хребті могутнім