Тартарен Тарасконський. Альфонс Доде
Читать онлайн книгу.
їду, Бравіда! – мовив він твердо, хоч у голосі його бриніли сльози.
І Тартарен додержав слова: поїхав. Та тільки не відразу… Треба було спорядитися.
Насамперед він замовив Бомпарові дві великі, окуті міддю дорожні скрині з двома пластинами, на яких було вигравірувано:
На оковування й гравірування пішло чимало часу.
Він також замовив Таставенові розкішний альбом, щоб вести щоденник та робити подорожні нотатки. Полювання – поважна справа, але ж у дорозі так гарно думається…
Потім він виписав із Марселя силу-силенну консервів, пемікан, похідний намет найновішого зразка, який можна було за хвилину напнути і згорнути, мисливські чоботи, два парасолі, непромокальний плащ та сині окуляри, щоб захистити очі від сонця, піску й куряви. Подбав він і про похідну аптечку; цим поклопотався, звісно, аптекар Безюке, щедро забезпечивши Тартарена й арнікою, і камфорою, і пластиром, і оцтом для обтирання.
Бідолашний Тартарен!.. не про себе він думав – цією завбачливістю і зворушливою увагою він сподівався вмилосердити Тартарена-Санчо, що відтоді, як від’їзд було вирішено, день і ніч допікав йому, шпетив його й гриз.
XIII. Від’їзд
Нарешті урочистий, великий день настав.
Усі тарасконці з раннього ранку товпились на Авіньйонському шляху та поблизу будиночка з баобабом.
Вони стояли під вікнами, повилазили на дахи, повидиралися на дерева. Тут було все місто: ронські човнярі, вантажники, чистильники, міщани, ткалі, прядильниці, завсідники клубу. З того берега поприходили бокерці, з околиць поз’їжджалися у своїх критих брезентом візках городники, пригарцювали верхи на ставних мулах винарі; мули були прикрашені стрічками, бантиками, китицями, дзвінкими бубонцями. Приїхало навіть кілька гарненьких юних арлезіанок з пов’язаним блакитними стрічками волоссям, – дівчат попривозили на сірих камарзьких кониках їхні залицяльники.
Увесь цей люд роївся біля садиби Тартарена – того знаменитого пана Тартарена, який виряджався винищувати левів до терків.
Для Тараскона Алжир, Африка, Греція, Персія, Туреччина, Месопотамія – це одна величезна, туманна, майже міфічна країна. І все те зветься терки (тобто турки).
Невимовно горді з тріумфу свого ватажка, в юрбі сновигали стрільці по кашкетах, полишаючи за собою, так би мовити, борозни слави.
Перед будиночком із баобабом стоять два великих візки. Хвіртка раз у раз відчиняється, і тоді видно, як по садку поважно походжають кілька чоловік. Слуги виносять скрині, ящики, спальні мішки і складають їх на візки.
Щоразу, коли виносять якийсь новий тюк, юрба хвилюється. «Це намет… Консерви… Аптечка… Скрині із зброєю…» – голосно кажуть люди. Стрільці по кашкетах і собі докидають слівце.
Близько десятої години хвіртка розчинилася навстіж.
Юрба сколихнулась.
– Він! Це він! – залунало звідусіль.
Так, то був він.
Побачивши його, всі здивовано загукали:
– Терок!
Він