Петро Шелест. Юрий Шаповал
Читать онлайн книгу.
який знаходився в глибині вулиці, зовні схожий на попередню споруду. Після фатального 1917 року обидва особняки в садибі серед парку стали місцем громадського відпочинку. А потім його вподобали комуністичні вожді. Територію обнесли огорожею і влаштували офіційну резиденцію. У 1934–1937 роках у другому, більшому особняку, жив всесильний Всеволод Балицький, який очолював ГПУ, а потім НКВД України. Він опорядкував територію парку: з’явилися містки, альтанки, малі архітектурні форми. Перед війною тут був піонерський табір для дітей співробітників НКВД. Коли в 1943 році німців вигнали з Києва, в особняку оселився Микита Хрущов (тоді це місце називали дачею Хрущова), що виїхав на партійну роботу до Москви наприкінці 1949 року. З того часу більший особняк став резиденцією перших секретарів ЦК Компартії України. У будинку поруч знаходився обслуговуючий персонал і охорона, а також кінозал. Після Шелеста традиція урветься, вожді України виберуть собі для мешкання інші, не менш привабливі куточки, але вже за містом.
До моменту виходу Петра Юхимовича на політичну авансцену влаштувалося і життя його синів. Старший син – Борис Петрович – пішов, як кажуть, по військовій лінії. У 1948–1952 роках він учився спочатку в Ленінградському, а потім в Одеському морехідному училищах, служив на флоті. Потім, у 1957–1962 роках, був слухачем Київського вищого інженерно-авіаційного училища ВВС. З 1962 року працював військпредом на Київському авіаційному заводі. У 1965-му перейшов на роботу до тодішнього Київського інституту інженерів цивільної авіації, де викладав на військовій кафедрі, а потім став її завідувачем. У 1975 році Бориса Шелеста перевели на посаду начальника філії навчально-льотного відділу Ворошиловградського вищого училища штурманів у місті Жданові. У січні 1961 року в нього народився син Петро, а в грудні 1966-го – дочка Ірина.
Молодший син – Віталій Петрович – став фізиком, у 1962 році закінчив Київський університет. З 1966-го працював в Інституті теоретичної фізики Академії наук УРСР. Петро Шелест сприяв виникненню в Україні цієї академічної структури. Як згадував Віталій Петрович, цьому була досить сильна протидія із союзної академії, Держкомітету з науки і техніки: «Вважалося, що в Україні сидять «гречкосії», їм такий інститут не потрібний. Для того, щоб отримати санкцію і створити такий інститут, та ще з міжнародним статусом, я залучав батька дуже сильно». Злі язики казали, що інститут, мов, «під сина Шелеста» і створювався. Насправді ідея визрівала в українських академічних колах давно, а директором інституту став академік Микола Боголюбов. Він був учителем Віталія Петровича, а останній став його заступником. Боголюбов уже збирався переїздити з Дубни до Києва, але йому доручили очолити Об’єднаний інститут ядерних досліджень у Дубні, керівництво почало заперечувати проти переїзду. Постала проблема: хто в Києві визначатиме повсякденну політику інституту, контактуватиме з владою для вирішення актуальних питань. Саме так Віталій Шелест, ще будучи кандидатом наук, став заступником директора і багато