Петро Шелест. Юрий Шаповал
Читать онлайн книгу.
час роботи тов. Шелест проявив себе енергійним і технічно грамотним керівником підприємства; домігся систематичного і ритмічного виконання і перевиконання державного плану. Завод № 473 впродовж 1951–1952 рр. посідає перші місця в соціалістичному змаганні серед підприємств міста Києва, а також підприємств авіаційної промисловості СРСР». Хороші ділові відносини склалися тоді у Шелеста з авіаконструктором Олегом Антоновим. Уже в жовтні 1950 року перша серія із 5 літаків була виготовлена, облітана і пред’явлена замовникові – звичайно, військовому представникові. Окрім літаків, завод виготовляв ліжка-розкладачки, збільшувальні лінзи для телевізорів, алюмінієвий посуд, запасні частини для тракторів і сільськогосподарських машин.
У Києві у Шелеста особливих зв’язків не було, тому, як він згадував, важко було вирішувати багато питань, пов’язаних із роботою і розширенням заводу: «Виникали навіть конфлікти з місцевими районною і міською владою: то відключать воду, електроенергію, газ, і кожного разу доводилося вступати в конфлікт, то відмовлять у фондах на будівельний матеріал – шлакоблоки і цеглину. Коли пізнали мій наполегливий характер і критичні виступи, почалося трохи менше утисків». Увійшло до нормального русла і життя родини – через два роки після переїзду до Києва Шелест отримав упорядковану квартиру. Єдине, що засмучувало і вимагало постійної уваги, – це здоров’я молодшого сина Віталія, який сильно хворів, не ходив до школи, займався вдома. Іраїда Павлівна приділяла хлопчикові багато уваги, вона стала для нього рідною мамою.
Загалом, у Петра Юхимовича могла б скластися нормальна управлінська біографія, якби його не втягували в політику, яка не дуже-то його і привертала. Але вийшло все інакше.
У листопаді 1952 року Шелеста викликають до тодішнього першого секретаря ЦК Компартії України Леоніда Мельникова і пропонують посаду голови Державної планової комісії Ради Міністрів УРСР. Петро Юхимович наполегливо відмовляється, але його направляють для співбесіди до ЦК ВКП(б). У Москві він ще раз відмовляється. Пізніше йому пропонують посаду першого заступника міністра меблевої промисловості України, чим він взагалі був щиро обурений. Але і це ще не все.
Ось що згадував сам Шелест: «Ще 1953 року мене обрали заступником голови Київського міськвиконкому – без моєї згоди. Так я і працював декілька місяців на двох або на трьох змінах і заступником мера столиці України, і директором авіазаводу. Валився з ніг: уранці на завод, на десяту – до міськвиконкому, а на вісімнадцяту – знову на завод. Потім таки втрутився міністр авіаційної промисловості, мене звільнили з посади заступника голови виконкому і залишили на заводі. А через рік обрали другим секретарем міськкому партії. Я знову до міністра Дементьєва: «Петре Васильовичу, рятуй! Не хочу кидати завод!» А він: «Директор ти прекрасний, тому і врятував я тебе від радянської роботи, це було мені під силу, але від партійної – вибач… За три дні призначимо тобі заміну – проти вашого республіканського керівництва